ЗМІСТ
Тема 1. Поняття і сутність держави …………………………………………
Тема 2. Основи теорії права…………………………………………………..
Тема 3. Конституція України - Основний закон держави…………………….…
Тема 4. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України .
Тема 5. Органи державної влади і місцевого самоврядування …………..
Тема 6. Основи адміністративного права ……………………………...…..
Тема 7. Основи цивільного права ...……………………………………...…
Тема 8. Основи трудового права …………………………………...……...
Тема 9. Основи кримінального права ……………………………………..
Тема 10. Основи сімейного права …………………………………………
Тема 11 . Основи житлового права ………………………………………….
Тема 12. Основи права соціального захисту населення…………………..
Тема 13. Основи екологічного і земельного права………………………
Тема 14. Основи фінансового права………………………………………...
Тема 1. Поняття і сутність держави
Питання теми:
1. Поняття держави та її ознаки.
2. Держава в політичній системі суспільства. Механізм держави.
3. Форми держави.
Основні терміни теми: влада, соціальна влада, політична влада, державна влада, політика, суверенітет, функції держави, політична система, механізм держави, апарат держави, державний орган, форма держави, форма державного правління, форма державного устрою, політичний режим, монархія, республіка, унітарна держава, федерація, конфедерація, імперія, співдружність, демократичний режим, авторитаризм, тоталітаризм.
Інформаційний блок.
Основні ознаки держави:
Суверенітет (від фр.souverainete – верховенство, найвища влада) – органічна властивість влади самостійно і незалежно від будь-якого впливу здійснювати свої функції як в середині країни, так і за її межами
Державний: верховенство, самостійність, повнота і непо-дільність державної влади як в середині країни та незалеж - ність і рівноправність країни у зовнішніх відносинах
Народний: повновладдя на-роду, який здійснює свою не-від’ємну і неподільну владу самостійно і незалежно від інших соціальних сил. Хара-ктеризується верховенством волі більшості при додержуванні прав меншості
Національний: повновлад-дя і політична свобода нацїї, її реальна можливість віль-но вирішувати всі питання національного життя, врахо-вуючи здатність політично-го створення самостійної
держави
Крім того держава має і неосновні ознаки, до яких належать: державна символіка (гімн, герб, прапор, столиця та ін. атрибути держави); наявність конституції (основний закон); грошова система та ін.
Політика – це діяльність, що спрямовується на здобуття, утримання і реалізацію влади в державі індивідами та соціальними групами для ствердження їх запитів і потреб.
Функції держави (функція від лат. functio - виконання, здійснення)- основні напрямки діяльності держави щодо реалізації завдань, які стоять перед нею
За сферами сус-пільного життя
За часом здійснення
За соціальним
призначенням
За територіаль-ною ознакою ознакою
Соціальні
Тимчасові
Постійні
Другоряд.
Основні
Гуманітарні
Внутрішні - характеризують упра-влінські повноваження держави в урегулюванні суспільних відносин і забезпечують її внутрішню політику: політична функція;
економічна функція; податкова функція і функція фінансового контролю; соціальна функція; екологічна функція; культурна (духовна) функція; інформаційна функція; правоохоронна функція
Зовнішні - визначають зміст діяль-ності держави як суб’єкта міжна-родних відносин і забезпечують її зовнішню політику: політична (дипломатична функція);економічна функція; екологічна функція; культурна (гуманітарна) функція;
інформаційна функція; функція захисту державного суверенітету; функція підтримання світового правопорядку.
Економічні
Політичні
2. Держава у політичній системі суспільства. Механізм держави.
Поняття “держава” невід’ємно від поняття “влада” і, яке є однією з основних категорій в теорії держави. Влада – здатність одного суб’єкта нав’язувати свою волю іншому суб’єкту за допомогою різних засобів.
Соціальна влада – це здатність і можливість здійснювати визначаль-ний вплив на діяльність, поведінку людей з допомогою волі, авторитету, права , примусу та інших засобів
Інші види влади:
Влада у тваринному світі.
Влада людини над силами природи.
Влада людини над технікою.
Види соціальної влади
За сферою діяльності:
- економічна; -політична;
- моральна; - релігійна.
За соціальними групами:
- сімейна; - державна;
- в об’єднаннях громадян.
За суб’єктом (носієм): - народу;
- глави держави; - керівника громадської організації; - батьків.
Політична влада – вид соціальної влади, з допомогою якої реалізуються життєво важливі інтереси великих чи впливових соціальних груп (класів, політичних партій, націй і т.д.)
Недержавні формування
Держава
Державна влада – політичне керування суспільством за допомогою державного апарату (система органів та установ, які забезпечують виконання внутрішніх та зовнішніх функцій держави)
Розподіл державної влади
Механізм держави – це система державних організацій, за допомогою яких реалізується державна влада, забезпечується державне керування суспільством
Правова держава – форма здійснення народовладдя, політична організація громадян, що функціонує на основі права; це інструмент захисту забезпечення прав, свобод і обов’язків кожної особистості
Державні підприємства, установи та інші державні організації , які не наділені владними повноваженнями
Апарат держави – сукупність всіх держав-них органів, які здійснюють функції держа-ви і наділені владними повноваженнями
Установа
Організація
Підприємство
Глава держави -
Президент України
Законодавчий орган -
Верховна Рада України
Виконавчі органи: вищі ( Кабінет Міністрів України, Уряд АРК); центральні та місцеві органи виконавчої влади; виконавчо-розпорядчі комітети органів місцевого та регіонального самоврядування
Судові органи: Конституційний Суд Украї -ни; суди загальної юрисдикції (місцеві, апе-ляційні, спеціальні , Верховний Суд України)
Державні підприємства – це вид держав-них організацій, які безпосередньо реалі-зують функції та завдання держави у сфе-рі матеріального виробництва
Державні органи спеціального призначен- ня: контрольно-наглядові органи (прокура-тура, податкові адміністрації, державні інспекції), інші правоохоронні органи, органи виконання покарань
Державні установи – це вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нема-теріального виробництва
Форма держави – певний спосіб організації та здійснення державної влади
Форма правління - спосіб утворення та організації органів вищої державної влади
Форма державно-правово-го (політичного) режиму - спосіб здійснення держав-ної влади певними методами і прийомами
Форма державного устрою -
спосіб поділу території держави на певні складові частини і розподілу влади між нею та цими частинами
Антидемократичний
Демократичний
Монархія
Республіка
Складна
Проста
(унітарна)
Абсолютна
Обмежена
Парламентська
Президентська
Змішана
Федерація
Конфедерація
Імперія
Форми державного правління
Імперія – складна, примусово утворена держава, яка складається з метрополії та її колоній і утримується за допомогою державного примусу з боку метрополії
(Римська імперія)
Унітарна – держава, окремі складові якої не мають свого суверенітету, всіх ознак державності (Україна, Польща, Іспанія, Португалія, Франція)
Федерація – союзна держава, до якої входять утворення, що мають юридич-ну і відповідну політичну самостійність (США, Канада, Рос.Федерація)
Конфедерація- об’єднання суве-ренних держав, яке створюється для виконання певних завдань (початковий етап створення США, СНД)
Форма державного режиму
Антидемократичний
Демократичний
Ліберально-демократичний
Консервативно-демократичний
Радикально-демократичний
Авторитарний
Расистський
Тоталітарний
Фашистський
Комуністичний
Аристократія
Теократія
Тиранія
Деспотія
Питання для самоконтролю
Список літератури та нормативних актів :
1.Конституція України. Відомості Верховної ради України. -1996р.- №30.
2.Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. За редакцією В.В. Копейчикова. - К., 2001.
3.Основи правознавства. Навчальний посібник / За редакцією С.В. Ківалова і М.П. Орзіх.- К., 2001.
4.Правознавство. Навчальний посібник / За редакцією В.В. Копейчикова.- К., 2002.
5.Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник.- Х. 2000.
6.Теорія держави і права в схемах і таблицях. Навчальний посібник. - СумДУ, 2001.
Тема 2. Основи теорії права
Питання теми:
Основні терміни теми: право, об’єктивне та суб’єктивне право, джерела права, звичаєве право, нормативно-правовий акт, індивідуально - правовий акт , систематизація нормативно-правових актів, кодифікація, інкорпорація, система права, гіпотеза, диспозиція, санкція, правопорушення, проступок, юридична відповідальність.
Інформаційний блок
1. Поняття, ознаки права його функції і джерела
Система нормативного регулювання – сукупність соціальних норм, що регулюють поведінку людей в суспільстві, відносини їх поміж собою в рамках об’єднань колективів, і соціально-технічних норм, що регламентують їх взаємодію з природою.
Соціальні норми (загальні правила поведінки людей в суспільстві)Інші
Релігійні
Звичаї, традиції
Корпоративні норми
Норми моралі
Норми права
Технологія виробниц тва та ін.
Агрономічні
Санітарно-гігієнічні
Правила експлуатації технічних засобів
Основними видами соціальних норм є:
Об'єктивне право — це система формально - обов’язкових правил поведінки (юридичних норм), що забезпечується державою.
Суб'єктивне право — це закріплена правовими засобами можливість (свобода) конкретної особи здійснювати свої юридичні права.
Право – це сукупність конкретних, загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, які встановлюються (санкціонуються), гарантуються і охороняються державою
Загальна обов’язковість виконання
Нормативність
Системність
Формальність
Забезпеченість державою
Багаторазовість застосування
Принципи права (основні положення, які закріплені в законі)
Законність
Внутрішня узгодженість
Демократизм та
ін.
Гуманізм
Рівність громадян перед законом
Функції права (основні напрямки правого впливу
на суспільні відносини)
Спеціально - юридичні
Загальносоціальні:
Гуманістична
Організаційно-управлінська
Інформаційна (комунікативна)
Оціночно-орієнтувальна
Ідеологічно-виховна
Гносеологічна (пізнавальна)
Охоронна-охороняє відповідну систему відносин, забезпечує їх недоторканність з боку правопорушників, не допускає правопорушень
Регулятивна-регулює громадські відносин шляхом правотворення
Конституція
Конституційні закони
Органічні закони
Укази Президента
Постанови Верховної Ради
Постанови Кабінету
Міністрів
Накази міністрів, державних комітетів та інших органів виконавчої влади
Постанови, рішення місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування
Нормативні накази, інструкції окремих підприємств, установ
Звичайні (поточні)
закони
Нормативно-правові акти
Закони
Підзаконні нормативно-
правові акти
Офіційна
Неофіційна
Хронологічна
Галузева
Систематична
Інші
2. Правові відносини та система права
Правові відносини
Суб'єкти (юридичні властивості)
Зміст (взаємні права і обов'язкі)
Об'єкти
Право-суб'єктив-ність
Правоздатність
Це певні особисті або соціальні блага, для здобуття і використання яких встановлюються взаємні юридичні права і обов'язки суб'єктів
Суб'єктивне
право
Юридичні
обов'язки
Дієздатність
Види суб'єктів
Фізичні особи
Юридичні особи
Соціальні спільноти
Види об'єктів
Матеріальні
(фізич. стан, речі, гроші)
Нематеріальні (моральний психологічний стан)
Система права – сукупність норм права правових інститутів і галузей права
Інститут права-сукупність юридичних норм, що регулює відносно самостійну групу суспільних відносин (інститут права власності, інститут забов’язань в цивільному праві)
Норми права-загальнообов’язкові формально визначені правила поведінки, які встановлюються і оберігаються державою
Галузь права-сукупність норм права, які регулюють певну однорідну сферу однорідних суспільних відносин (майнових, трудових тощо)
Види галузей права
Процесуальні:
- цивільне;
- кримінальне;
- адміністративне
Профілюючі:
- конституційне;
- цивільне;
-адміністративне;
- кримінальне
Спеціальні:
- трудове;
- земельне;
- сімейне;
- фінансове
Комплексні:
- банківське;
- податкове;
- авторське;
- страхове
Інститут права — це частина норм певної галузі права, яка регулює конкретний вид чи сторону одно рідних відносин.
Первинним елементом системи права є норма права.
Структура норми права
Гіпотеза (пропозиція)
Диспозиція (розпорядження)
Санкція (стягнення)
Гіпотеза — частина норми права, в якій містяться умови, обставини за наявності яких діє правило, визначене в її диспозиції. Гіпотеза відповідає на запитання: «коли?», «в яких випадках?», «за яких умов?».
Диспозиція — частина норми права, в якій визначається певне правило поведінки (суб’єктивні права та обов’язки), тобто саме правило поведінки суб’єкта. Ця частина норми права від повідає на запитання: «що робити?», «що не робити?», «що відбувається?» Саме в диспозиції міститься державно-владне розпорядження про необхідну або можливу поведінку її адресатів. .
Санкція — частина норми права, в якій містяться юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, визначених у диспозиції, або умов, установлених у гіпотезі норми права. Санкція від повідає на запитання: «що буде?», «що станеться?», «які будуть наслідки?».
Структуру правової норми можна відобразити такою схемою:
Інакше...
То...
Якщо...
Гіпотези, диспозиції, санкції бувають прості та складні. Санкції поділяються на каральні та відновлювальні.
3. Правопорушення і юридична відповідальність
Правопорушення - це суспільно небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізичної чи юридичної особи), за яке чинним законодавством встановлена юридична відповідальність.
Склад правопорушення
Суб'єкт
Суб'єктивна
сторона
Об'єкт
Об'єктивна
сторона
Фізичні особи
Посадові службові особи
Підприємці, неюр. особи
Вина
Юридичні
особи
Прямий
Непрямий (побічний)
Умисел
Необережність
Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх розподіл за ступенями соціальної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки. Згідно із ст.11 Кримінального Кодексу України злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.
Види правопорушень
Адміністративні
Конституційні
Цивільні
Дисциплінарні
Кримінальне правопорушення
Юридична відповідальність - це закріплені у нормативно-правових актах і забезпечувані державним примусом несприятливі наслідки (міра державного примусу), які настають для конкретної особи у зв’язку з вчиненим нею правопорушенням.
Види юридичної відповідальності
Кримінальна
відповідальність
(покарання, яке застосовується тільки судом до винних у кримінальному злочині)
Дисциплінарна
Конституційна
Кримінальна
Адміністративна
Цивільно-правова
Матеріальна
Питання для самоконтролю
Список літератури та нормативних актів для самостійної роботи
6. Теорія держави і права в схемах і таблицях / Навч. посібник. Суми: вид – во Сум ДУ, 2001.
Тема 3. Конституція України - Основний закон держави
Питання теми
Основні терміни теми: конституційне право, конституція, конституційний лад, засади конституційного ладу, державні символи, демократична держава, правова держава, соціальна держава, державна мова, верховенство закону, народовладдя, безпосередня демократія, представницька демократія, референдум, активне виборче право, пасивне виборче право, вибори, виборча система, мажоритарна виборча система, пропорційна виборча система .
Інформаційний блок
1. Конституційне право - провідна галузь національного права України
Конституційне право - це система правових норм, що закріплюють економічні, соціальні та політичні основи держави, форму правління та державного устрою, визначають організацію, компетенцію та порядок діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, основні права та обов'язки громадян, форми народовладдя, виборче право та виборчу систему.
Предметом конституційного права є суспільні відносини, які складаються в процесі організації і здійснення державної влади.
Суб'єктами конституційно-правових відносин є: народ, окремі фізичні особи, об'єднання громадян і трудові ко лективи, юридичні особи, державні органи, територіальні громади, органи місцевого самоврядування, держава в цілому, інші держави, їхні фізичні та юридичні особи.
Основним джерелом конституційного права є конституції.
Термін “конституція” походить від латинського слова сonstitutio (“встановлення”,“устрій”).
Конституція - це основний закон держави, в якому регламентуються основи державного ладу, права, свободи й обов’язки людини та громадянина, система та принципи організації державної влади, територіальна організація держави.
В залежності від юридичної форми конституції бувають писані й неписані.
За порядком прийняття, шляхів та засобів зміни конституції поділяються на гнучкі та жорсткі.
За способом прийняття класифікують даровані, народні та договірні конституції.
За часом дії конституції поділяються на тимчасові і постійні.
У відповідності з державним устроєм конституції можуть бути федеративними (США,РФ та ін.) й унітарними (Франція, Білорусія тощо).
Конституція має найвищу юри дичну силу.
Загальна характеристика та структура Конституції України.
Структура Конституції:
Преамбула.
I Загальні засади.
II. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина.
ПІ. Вибори. Референдум.
IV. Верховна Рада України.
V. Президент України.
VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади.
VII. Прокуратура.
VIII. Правосуддя.
IX. Територіальний устрій України.
X. Автономна Республіка Крим.
XI. Місцеве самоврядування.
ХП. Конституційний суд України.
XIII. Внесення змін до Конституції України.
XIV. Прикінцеві положення.
XV. Перехідні положення.
2 . Конституція України про основні засади конституційного ладу
Державний лад - це система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами.
Конституційний лад - це сукупність соціальних відносин, які регламентують юридичну організацію державного і суспільного ладу, політико - правову основу формування громадянського суспільства і правової держави, порядок забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Засади конституційного ладу - це система загальних принципів організації державної влади, взаємовідносини держави з людиною та інститутами громадянського суспільства.
Принцип народовладдя отримав закріплення в ст. 5 Конституції України: “Носієм суверенітету єдиним джерелом влади в Україні є народ”.
Конституція визначає Україну як суверенну і незалежну демократичну, соціальну, правову державу.
Демократична держава - держава, що базується на визнанні та втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода й рівність громадян, реальність і невід'ємність прав людини тощо.
Соціальна держава - держава, зорієнтована на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має втілюватись у реальності прав людини й громадянина, в існування доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, у підтримку малозабезпечених прошарків населення тощо.
Правова держава - це держава, в якій забезпечується верховенство права, послідовно проводиться принцип поділу влад та визнаються і гарантуються права і свободи людини і громадянина.
Необхідною передумовою конституційного ладу в будь-якій державі є її суверенність.
Державні символи - це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках мають і певний історичний чи ідеологічний зміст. Конституція України встановлює такі символи нашої держави - Державний Прапор, великий і малий Державні Герби, Державний Гімн - і викладає їх загальну характеристику.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України і визначається законом. Закон “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989 р. містить 6 розділів і визначає державний статус української мови.
Одним з виявів суверенітету держави є встановлення громадянства.
Громадянство України - це юридична належність особи до держави Україна, що визначає постійний правовий зв'язок цієї особи з державою, який виявляється у взаємних правах та обов'язках.
Форма держави передбачає три елементи: форму державного прав ління, державного устрою та політичний (державний) режим. Конституція дає чітке визначення усіх їх:
- за формою державного правління Україна е республікою;
- за формою державного устрою - унітарна держава з автономним утворенням у вигляді Автономної Республіки Крим;
- за формою політичного (державного) режиму Україна - демократична держава.
3. Безпосередня і представницька демократія
Народовладдя - належність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах як всього суспільства, так і кожної людини.
Народовладдя в Україні реалізується на осно ві Конституції через інститути безпосередньої (пря мої) чи представницької (виборної) демократії.Безпосередня (пряма) демократія - це пряме здійснення влади народом у загальнодержавному або місцевих масштабах (народне волевиявлення).
Найважливішими формами безпосередньої демократії є вибори та референдум.
Вибори - це голосування громадян, які проживають на певних територіях за кандидатур, що висунуті до складу представницького органу або на заміщення певної посади.
Референдум (від лат. - те, що має бути по відомлено) - голосування населення всієї держа ви (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирі шення найважливіших питань державного і суспіль ного життя.
Визначаються види референдумів - всеукраїнський, рефе рендум Автономної Республіки Крим, місцевий референдум.
Представницька демократія - засіб реалізації волі народу через обраних ним представників в органи влади - насамперед, народних депутатів, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, Президента України
У Конституції України, а також у законах про вибори закріплено принципи виборчого права - керівні ідеї, які покладені в основу регламентації цього конституційно-правового інституту.
Активне виборче право - право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Пасивне виборче право - право громадян бути обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
В сучасному світі існують три різновиди виборчих сис тем, які різняться порядком визначення результатів голосування:
- мажоритарна виборча система система (абсолютної більшості) - виборча система, у відповідності з якою обраним вважається той кандидат, який одержав установлену законом більшість голосів виборців. В її основі лежить принцип абсолютної більшості, - 50% + та кваліфікаційна більшість -2/3 голосів виборців, поданих за кандидатів ;
- пропорційна виборча система - виборча система, у відповідності з якою депутатські мандати розподіляються між виборчими об'єднаннями (партійними списками кандидатів) пропорційно кількості голосів виборців, поданих за кожний список. Обраними вважаються представники партії, які подолали так звану вибор чу квоту (як правило, від 3 до 6%);
- змішана пропорційно-мажоритарна система, відпо відно до якої мандати розподіляються за принципом 50 х 50відносно депутатів, обраних в одномандатних виборчих ок ругах за мажоритарною системою, і депутатів, обраних за списком партії, яка подолала виборчу квоту в єдиному за гальнодержавному виборчому окрузі.
Виборчий процес - це здійснення виборцями, виборчими комісіями, партіями (блоками), кандидатами у депутати, офіційними спостерігачами від партій виборчих процедур, передбачених законодавством.
Питання для самоконтролю
Список літератури та нормативних актів для самостійної роботи.
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 26 червня 1996 р.
2. Закон України “Про Державний гімн України” від 06.03.2003р
3. Закон України “Про мови в Українській РСР” від 28.10.1989р.
4. Закон України “Про національні меншини в Україні ” від 25.06.1992р
5. Закон України “Про громадянство” від 18.01.2001р.
6. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми ” від 03.07.1991р.
7. Закон України “Про вибори народних депутатів” від 25.03. 2004р.
8. Закон України “Про Центральну виборчу комісію” від 17.12.1997р.
9. Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 06.04.2004р.
10. Закон України “Про вибори Президента України” від 18.03. 2004р.
11. Закон України “Про статус народного депутата України” від 22.03.2001р
12. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. - К., 2000.
13. Конституційне право України / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. - К., 2002.
14. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. - К., 2002.
15. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. - К., 2002.
Тема 4. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України
Питання теми
1. Поняття, види прав і свобод людини і громадянина.
2. Загальна характеристика громадянських (особистих) та політичних прав і свобод людини і громадянина.
3. Економічні, соціальні та культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина.
4. Основні гарантії і механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
5. Обов'язки людини і громадянина
Основні терміни теми: права і свободи, міжнародні стандарти з прав людини, особисті права, свобода слова, свобода думки, свобода світогляду, політичні права, соціальні права, економічні права, культурні права, право на освіту, конституційний обов`язок, загальний військовий обов`язок, військова служба, альтернативна служба, гарантії забезпечення прав і свобод особи, механізм захисту прав і свобод людини і громадянина.
Інформаційний блок
1. Поняття, види прав і свобод людини і громадянина.
Права і свободи – це обсяг і межі благ, які держава зобов’язується гарантувати особі у суспільстві.
Міжнародні стандарти в галузі прав людини це встановлені державами загальні правові норми поводження з особами, які перебувають на їх територіях.
Вони закріпляються у міжнародних документах і поділяються:
- по дією у просторі - на універсальні (діють у всьому світі) і регіональні (діють в окремих регіонах світу);
- за колом осіб – загальні (стосуються прав всіх людей) і спеціальні (стосуються прав окремих категорій осіб).
До найважливіших міжнародних документів із прав лю дини належать:
- Загальна декларація прав людини (1948);
- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966);
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966);
- Європейська конвенція про захист прав людини та фун даментальних свобод (1950);
- Європейська соціальна хартія (1961);
- Заключний акт Наради з питань безпеки й співробіт ництва в Європі (1975);
- Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав — учасниць Наради з питань безпеки й співробіт ництва в Європі (1989).
2. Загальна характеристика громадянських та політичних прав і свобод людини і громадянина.
Особисті права і свободи людини. Особисті права і свободи людини безпосередньо пов'язані із самою сутністю людини як фізич ної особи.
До особистих прав людини належать:
кореспонденції (ст. 31);
Політичні права і свободи. Політичні права і свободи – це гарантовані державою права особи брати участь у державному і суспільно – політичному житті. Особливість політичних прав і свобод полягає насамперед у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її те риторії.
До політичних прав громадян належать права:
- право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36)
- право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах (ст. 38);
- право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38);
- право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого
самоврядування (ст. 38);
- право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги походи і демонстрації (ст. 39);
- право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. (ст. 40).
3. Економічні, соціальні та культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина.
Економічні права – це права у сфері економічних відносин людини і громадянина.
До них відносять:
- право власності та право громадян України користуватися об’єктами права
державної та колективної власності (ст. 41);
- право на підприємницьку діяльність, не заборонену зако ном (ст. 42);
- право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці; (ст. 43);
- право на заробітну плату, не нижче від визначеної законом (ст. 43);
- право на захист від незаконного звільнення(ст. 43);
- право на своєчасне одержання нагороди (ст. 43);
- право на страйк (ст. 44);
- право на відпочинок (ст. 45).
Соціальні права. Це такі права і свободи, що стосуються підтримання і нормативного закріплення гідного рівня життя людини та її соціальної захищеності.
Згідно з Конституцією України це насамперед:
- право на соціальний захист(ст. 46);
- право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття, втрати годувальника, в старості (ст. 46);
- право на житло (ст. 47);
- право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48).
- право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).
Екологічні права – це:
- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50);
- на екологічно безпечні продукти харчування та предмети побуту (ст. 50);
- на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50).
4. Основні гарантії і механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Гарантії реалізації і захисту прав та свобод особистості — це сукупність економічних і політичних умов, а також система правових засобів, які забезпечують реальність здійснення і захисту прав та свобод людини і громадянина.
Гарантії реалізації і захисту прав та свобод особистості поділяються на дві групи:
- загальні гарантії, які стосуються всіх або більшості прав і свобод;
- спеціальні гарантії, які стосуються окремих прав і свобод.
Серед загальних гарантій розрізняють політичні, економічні, соціальні, духовні (культурні), юридичні гарантії тощо. Економічні і політичні гарантії — це гарантії реалізації прав та свобод особистості, оскільки вони створюють відповідні передумови для здійснення тих чи інших конкретних прав і свобод.
Юридичні гарантії — це гарантії захисту прав та свобод. Людина звертається до них тоді, коли порушено або порушується її суб'єктивне право чи свобода.
Механізм захисту прав і свобод - це конкретні способи захисту прав і свобод
Згідно з Конституцією України кожен має право будь-якими не забороне ними законом засобами захищати свої права і свободи від пору шень та протиправних посягань.
Насамперед права і свободи захищаються судом. Згідно зі ст. 102 Основного Закону гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина є Пре зидент України. Крім того, кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Захист прав і свобод здійснюють прокуратура, органи виконав чої влади та місцевого самоврядування, а також адвокатура, політичні партії і громадські організації, профспілки тощо.
Після використання всіх національних засобів правового захи сту кожен має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна.
Серед європейських міжурядових організацій з захисту прав людини провідними є: Рада Європи, яка включає Європейський суд з прав людини (м. Страсбург) та Комітет міністрів, який складається з міністрів закордонних справ держав - учасниць Ради Європи; Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), де, крім керівних органів (зустрічей держав на між урядовому рівні, Парламентської асамблеї, Постійної ради, Секретаріату тощо), діють і органи, що безпосередньо займа ються правами людини, зокрема Верховний уповноважений (комісар) з питань національних меншин та Відомство (Бюро) з демократичних інститутів і прав людини.
5 . Обов'язки людини і громадянина
Основний обов'язок громадянина України - це встановлені Конституцією держави вид і міра його необхідної обов'язкової поведінки.
Конституційні обов'язки людини та громадянина – це закріплені в Конституції України вимоги до необхідної поведінки кожної особи, яка постійно або тимчасово перебуває на території України.
За Конституцією України ними є:
завданих збитків (ст.66);
Питання для самоконтролю
Список джерел для самостійної роботи (нормативні акти)
1. Конституція України, прийнята на 5сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.
2. Загальна декларація прав людини. — К.: Право, 1995.
3.Закон України “Про альтернативну (невійськову )службу” від 13 травня 1999р.
4. Закон України “Про вищу освіту” від17 січня 2001р.
5. Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001р.
6. Закон України “Про військовий обов’язок і військову службу” від 4 квітня 2006р.
7. Закон України “Про загальну середню освіту ” від 23 березня 1996р.
8. Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991р.
9. Закон України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996р. .
10. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р.
11. Закон України “Про молодіжні та дитячі організації ” від 1 грудня 1998р.
12. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992р.
13. Закон України “Про освіту” від 23 березня 1996р. .
14. Закон України “Про політичні партії” від 5 квітня 2001р.
15. Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності ” від 15 вересня 1999р.
16. Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні ” від 25 квітня 1991р.
17. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991р.
Література
1.Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 200. – С. 268–298.
2.Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2002. – С. 117–174.
3.Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. – С. 73- 107.
4.Кравченко В. В. Конституційне право України у визначеннях та схемах: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – С. 54–59.
5.Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 160–193.
Тема 5. Органи державної влади і місцевого самоврядування
Питання теми
1. Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади в Україні.
2. Президент України – глава держави.
3. Виконавча влада в Україні.
4. Поняття і система місцевого самоврядування
5. Конституційний статус органів суду.
Основні терміни теми: державна влада, законодавча влада, парламент, Верховна Рада України, Голова Верховної Ради України, народний депутат, Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Президент України, виконавча влада, Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, місцева державна адміністрація, місцеве самоврядування, територіальна громада, судова влада, суд, судочинство, Верховний Суд України.
Інформаційний блок
1. Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади в Україні
Контрольно-наглядові органи
Органи судової влади
Органи виконавчої влади
Глава держави
Органи законодавчої влади
Вищі
Президент України
Місцеві
Верховна Рада України
Центральні
Законодавча влада – це вид соціальної влади, головною функцією якої є законотворчість і організація контролю за дотриманням чинного законодавства усіма структурами держави, об’єднаннями громадян і громадянами. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Парламент – це зібрання представників народу (депутатів), які обговорюють і колегіально приймають рішення, перш за все, закони. В різних державах він має різні назви: законодавчі (народні, національні) збори, конгрес, державна дума, сейм тощо.
Народний депутат – повноважний та відповідальний представник народу у Верховній Раді.
Партійні фракції
Голова, Перший заступник і за-ступник Голови
450 народних депутатів України
Комісії
Комітети
Уповноважений з прав людини
Рахункова
палата
2. Президент України – глава держави
Відповідно до ст.102 Конституції України, Президент України є главою держави, виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.
Указом Президента України від 13 грудня 1991 року була утворена Адміністрація Президента України. На неї покладаються такі завдання:
-правове, інформаційне та аналітичне забезпечення діяльності Президента України;
- сприяння узгодженості функціонування і взаємодії Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади;
- підготовка та опрацювання проектів указів, розпоряджень та інших документів Президента України тощо.
Адміністрація Президента складається з канцелярії та ряду служб, відділів тощо (прес-служба, управління справами Адміністрації Президента, відділ у питаннях громадянства й т. п.).Керує діяльністю Адміністрації Президента України її Глава.
3. Виконавча влада в Україні
Виконавча влада – це сукупність державних органів і установ, які здійснюють функції з управління державними справами(контрольні, адміністративні, розпорядчі та ін.)
Вищий орган
Кабінет Міністрів України
Центральні органи
Міністерства
Державні комітети (державні служби)
Центральні органи виконавчої влади з спеціальним статусом
Місцеві державні адміністрації
Місцеві органи
Територіальні органи центральних органів виконавчої влади
У відповідності зі статтею 113 Конституції України ви щим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Йогоосновне призначення полягає в забезпеченні виконання законів України (в тому числі й Конституції) та актів Президента України, систематичному контролі за дотриманням їх іншими органами виконавчої влади всіх рівнів та застосуванні необхідних заходів щодо ліквідації виявлених порушень.
Спрямування і координація діяльності органів виконавчої влади
Керівництво виконавчо-розпорядною діяльністю в різних сферах державного життя
До центральних органів виконавчої влади належать мініс терства, державні комітети та відомства.
Міністерства створюються для організації державного управління в найважливіших сферах соціально-економічного й політичного життя і є здебільшого органами галузевого управління. Керівники міністерств (міністри) входять до складу Кабінету Міністрів України.
Державні комітети є центральними органами виконавчої влади, що здійснюють переважно міжгалузеве управління, а відомства (агентства, бюро, управління, комісії) реалізують функції управління в тих сферах, які не охоплюються міністерствами та комітетами.
Місцеві державні адміністрації на відповідних територіях уповноважені забезпечувати:
- виконання Конституції та законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади;
- виконання державних та регіональних програм соціального й культурного розвитку;
- підготовку та виконання відповідних місцевих бюджетів;
- взаємодію з органами місцевого самоврядування тощо.
4. Поняття і система місцевого самоврядування
Місцеве самоврядування - це право певної територіальної громади (жителів села чи добровільного об'єднання в одну сільську громаду жителів кількох сіл, селищ або міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Принципи місцевого самоврядування
народовладдя
підзвітність та відповідальність перед громадянином
поєднання місцевого і державного інтересів
законність
державна підтримка та гарантії самоврядування
виборність
гласність
правова, організаційна та фінансова самостійність
колегіальність
судовий захист прав місцевого самоврядування
5. Конституційний статус органів суду.
Суд – орган держави, який здійснює правосуддя, розглядає цивільні, кримінальні, адміністративні та інші справи на підставах чинного законодавства відповідно до встановлених процесуальних правил.
Чинна Конституція України покладає завдання гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави на Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.
Суди загальної юрисдикції забезпечують захист прав і свобод громадян шляхом розгляду кримінальних, цивільних, адміністративних та інших справ.
Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності й спеціалізації. Принцип територіальпості означає, що місцеві суди, до яких належать районні (міські) суди, військові суди гарнізонів та арбітражні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, мають утворюватися, виходячи здебільшого з адміністративно-територіального поділу України. Принцип спеціалізації передбачаєвнутрішню спеціалізацію суддів у судах, запровадження спеціалізованих галузевих судів для розгляду окремих категорій справ, зокрема кримінальних, цивільних, сімейних тощо. Як спеціалізовані діють військові й арбітражні суди.
Правосудця в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні.
Суддя – посадова особа держави, що є носієм судової влади.
Питання для самоконтролю
Список літератури та нормативних актів для самостійної роботи.
Конституція України. Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 26 червня 1996 р.
Закон України “Про Рахункову палату України ”. 11.07.1996р.
Закон України “Про комітети Верховної Ради України”. 04.04 1995р.
Закон України “Про Уповноваженого ВР України з прав людини” . 23.12.1997р.
Регламент Верховної Ради України. 27.07. 1994р. (має силу закону).
Закон України “Про Раду національної безпеки та оборони України.” 05.03.1998р.
Закон України “Про місцеві державно адміністрації”. 09.04.1999р.
Закон України “Про статус депутатов місцевих рад” 11.07.2002р.
Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”. 21.05.1997р.
Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування” 07.06.2001.
Закон України “Про органи самоорганізації населення” 11.07. 2001р.
Закон України “Про судоустрій”. 07.02.2002р.
Закон України “Про Конституційний суд України”. 16.10.1996р.
України “Про статус суд Закон України
Закон України “ Про вищу Раду юстиції”. 15.01.1998р.
Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К., 2000.
Конституційне право України / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К., 2002.
Тема 6. Основи адміністративного права
Питання теми
Основні терміни теми: адміністративне право, управління, державне управління, державна служба, посада, посадова особа, корупція, адміністративний примус, адміністративне правопорушення, адміністративне затримання, адміністративне стягнення, адміністративний штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація, адміністративний арешт.
Інформаційний блок
1. Поняття, предмет і метод адміністративного права України
Управління - це такий вид діяльності, що полягає у здійсненні управлінського або організуючого впливу на будь - які сфери і галузі суспільного життя.
Біологічне управління - це управління в рослинному і тваринному світі живими організмами. Технократичне - управління різноманітними машинами, механізмами, технічними засобами з допомогою математичних формул і символів.
Соціальне управління - це управління в суспільстві, в якому і суб'єктом, і об'єктом управління є людина.
управління - це керівництво країною усіма видами органів державної влади: законодавчими, судовими, контрольно-наглядовими, виконавчо-розпорядчими з організації суспільного життя.
Виконавча влада - сукупність державних органів влади, що виконують виконавчо - розпорядчі функції управління держави (Кабінет Міністрів, міністерства, державні комітети (служби), інші органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцеві державні адміністрації).
Як галузь права адміністративне право являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини управлінського характеру в сфері державно - управлінської діяльності органів виконавчої влади.
Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.
Методом адміністративного права — є метод юридичної нерівності сторін (імперативний метод).
Кодифікованим джерелом адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП).
2. Державна служба і державні службовці
Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті для практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Корупційними діяннями є: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
Державні органи, що ведуть боротьбу з корупцією: Органи внутрішніх справ України, Податкова міліція України, Служба безпеки України, Прокуратура України
3. Адміністративна відповідальність
Одним із видів державного впливу, який застосовується в управлінні, є адміністративний
примус.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність - це одна із форм юридичної відповідальності громадян і посадових осіб за скоєне ними адміністративне правопорушення.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Види адміністративних стягнень:
Попередження — письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість вчинення ним адміністративних правопорушень.
Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених законами України.
Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.
Конфіскація - примусове, безоплатне звернення у власність держави предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також грошей, одержаних внаслідок його вчинення.
Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові застосовується на строк до 10 років за грубе чи систематичне порушення порядку користування цим правом (стосується тільки права керувати транспортними засобами та права полювання).
Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до 20 процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) судом ( суддею).
Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб.
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються відповідно до їх підвідомчості:
1)адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
2)виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;
4)районними (міськими) судами (суддями);
5) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КпАП.
Питання для самоконтролю
Список літератури та нормативних актів:
1.Конституція України. Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО.
2.3акон України "Про боротьбу з корупцією" від 05.10.1995 // ВВР України,-1995-№34. ст.266.
З.Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 // ВВР України.- 1993-№52.-ст.490.
4.Кодекс України про адміністративні правопорушення // ВВР Української РСР.-1984-№62.-ст.455. 5.Правознавство: Підручник / За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002.
Тема 7. Основи цивільного права
Основні терміни теми: цивільне право, фізична особа, ци вільна правоздатність фізичної особи, цивільна дієздатність фізичної особи, юридич на особа, правочин, право власності, право інтелектуальної власності, авторське право, право промислової власності, зобов'язальне право, договір купівлі – продажу, договір позички, договір позики, договір дарування, недоговірні зобов'язання, спадкове право, спадкові правовідносини, спадкування, за повіт.
1. Питання цивільного права і предмет його регулювання.
Цивільне право – це система правових норм, які регулюють майнові відносини щодо володіння, користування і розпорядження матеріальними благами, а також особисті немайнові відносини за участю фізичних і юридичних осіб, та держави в цілому.
Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами.
Предмет цивільного права
не пов’язані з
майновими
пов’язані з
майновими
Методом цивільного права є сукупність засобів і способів впливу на суспільні відносини, для яких характерні ознаки: вільне воле виявленні сторін; майнова самостійність сторін; юридична рівність сторін, тобто рівність їх правового становища; особливий спосіб вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний, господарський, третейський суд); майновий характер цивільно-правової відповідальності.
Джерелами цивільного законодавства є Конституція Укра їни, Господарський, Цивільний, Житловий кодекси України, Закони України "Про власність", "Про захист прав споживачів", "Про приватизацію державного житлового фонду” та ін.
Основу цивільного законодав ства України становить Консти туція України, а основним дже релом цього законодавства є Цивільний кодекс України, який прийнятий 16 січня 2003 року (набрав чинності з 1 січня 2004 року).
Цивільні правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права (майнові відносини; відносини власності; особисті немайнові відносини; зобов’язально - договірні відносини, результати духовної творчості; спадкування по закону чи заповіту).
У цивільних правовідносинах розрізняють суб'єкти, зміст і об'єкт. Суб'єктами (учасниками) цивільних правовідносин можуть бути фізичні та юри дичні особи.
Фізичною особою вва жається людина як учасник пра вових відносин. Усі фізичні особи мають ци вільну правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов'язки, яка ви никає з моменту народження і припиняється у момент смерті.
Цивільну дієздатність має особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними.
Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров’я фізичної особи. Цивільна дієздатність поділяється на види:
- часткова дієздатність;
- неповна дієздатність;
-повна дієздатність
- обмежена дієздатність;
- визнання фізичної особи недієздатною.
Особи, які не досягли 14 років (малолітні) мають часткову цивільну дієздатність.
Особи від 14 до 18 років володіють неповною цивільною дієздатністю. У повному обсязі цивільна дієздатність виникає з 18 років, тобто з настанням повноліття. Обмеження цивільної дієздатності допускається у випадках коли фізична особа страждає на психічний розлад здоров’я, що суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними а також якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і ставить себе чи свою сім’ю в тяжке матеріальне становище. Громадянин, який внаслідок душев ної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздат ним і над ним встановлюється опіка
Опіка встановлюється над мало літніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Піклування встановлюється над неповнолітніми, які позбав лені батьківського піклування, та фізичними особами, які обмежені в своїй дієздатності .
До учасників цивільно - правових відносин належать також юридичні особи. Юридич ною особою є організація, що за реєстрована у встановленому по рядку законом, наділена ци вільною правоздатністю і дієздат ністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.
Юридична особа вважається утвореною з моменту її дер жавної реєстрації. Реорганізація можлива у формі злиття, приєднання, поді лу, виокремлення, перетворення юридичної особи. Ліквідо вано юридичну особу може бути за рішенням власника май на, уповноваженого ним органу, а також за рішенням орга ну, уповноваженого на це установчими документами юри дичної особи; за рішенням суду, арбітражного суду в разі банкрутства (неспроможності) або в разі систематичного здійснення незаконної діяльності юридичної особи. Чинне законодавство розрізняєкомерційні та некомерційні юридичні особи.
Об'єктами цивільних прав є конкретні блага з приводу яких суб’єкти вступають між собою в зазначені правові відносини. Це можуть бути:
1) речі, зокрема гроші та цінні папери;
2) інше майно;
3) майнові права;
4) результати робіт;
5) послуги;
6) результати інтелектуальної, творчої діяльності;
7) інформація;
8) інші матеріальні й нема теріальні блага .
Підставами виникнення ци вільних прав і обов'язків є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуаль ної й творчої діяльності;
3) завдання майнової (мате ріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може бути: - одностороннім (дія однієї сторони може бути представлена однією або кількома особами; ство рює обов'язки лише для особи, що його здійснила), дво - чи багатос тороннім (погоджена дія двох або більше сторін). Правочин здійснюється в усній або письмовій формі.
2. Право власності та його конституційний захист
Власність - це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу належності матеріальних благ суб’єкту, яким можуть бути окремі особи, групи осіб, держава. Правом власності є пра во особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право во лодіння - це фактична наявність речі в господарстві власника та його можливість впливати на неї безпосередньо. Право користування - це право вилучати з речей їхні корисні властивості. Право розпорядження - визначення власником долі речі шляхом її продажу, дарування, знищення тощо.
Конституція України передбачає такі форми власності: власність ук раїнського народу, приватна, держав на, комунальна власність . Всі форми власності рівні.
Суб'єктами права влас ності визначаються україн ський народ, фізичні осо би, юридичні особи, держа ва Україна, Автономна Рес публіка Крим, територіальні громади, іноземні держави.
Приватною власністю є власність фізичних та юри дичних осіб. До державної власності належить власність Українського народу. Комунальною власністю є майно, у тому числі гро шові кошти, які належать територіальній громаді. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокре ма із правочинів.
Право інтелектуальної власності — це право на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт. Воно охоплює дві великі сфери права: авторське і патентне.
Суб'єктами права інте лектуальної власності є творці об'єкта (автор, вико навець, винахідник) та інші особи, яким належать особисті немайнові (право на визнання людини творцем об'єкта інтелектуальної власності) або майнові пра ва (право на використання об'єкта) інтелектуальної власності.
Авторське право – сукупність норм права, що регулюють майнові та немайнові відносини, пов’язані із створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва.
Об'єктами авторського права є твори (літературні, художні, драматичні, му зичні, фотографічні, ілю страції, карти, переклади, комп'ютерні програми). Суб'єктом авторського права є автор. Сукупність норм права, що регулюють майнові та немайнові відносини, що виникають у зв’язку зі створенням, правовою охороною й використанням винаходів, корисних моделей, промислових зразків, визначають систему охорони прав на них видачею патентів, називається правом промислової власності.
Винахід - це пристрій, ре човина або процес у будь-якій технології, який має винахідницький рівень і придатний для промисло вого використання.Корис на модель - це пристрій, речовина або процес у будь-якій технології, який є новим і придатним для промислового використан ня.Промисловий зразок (форма, малюнок, що виз начають зовнішній вигляд промислового виробу) вва жається придатним для на буття права інтелектуальної власності, якщо він є но вим. Набуття права інтелек туальної власності на ви нахід, корисну модель, про мисловий зразок засвід чується патентом.
Раціоналізаторська пропозиція - пропозиція, що містить тех нологічне (технічне) або організаційне рішення. Об'єктом раціоналізаторсь кої пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес, а суб'єктом — ав тор та юридична особа, якій пропозиція подана.
Правом наукового відкриття є встановлен ня невідомих раніше, але об'єктивно існуючих зако номірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень пізнання.
В інтелектуальному праві існують два типа правопорушень: плагіат – привласнення авторства на чужий твір і контрафакція (піратство) – самовільне відтворення, поширення і використання об’єктів інтелектуальної власності без дозволу осіб, яким належать відповідні права.
Правочин щодо забезпечен ня виконання зобов'язання вчи няється у письмовій формі.
Видами виконання зобо в'язання є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.
Неустойка (штраф, пеня) - грошова сума або інше майно, яке боржник по винен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Порука. За договором поруки поручитель поручаєть ся перед кредитором боржни ка за виконання останнім сво го зобов'язання. Поручите лем може бути одна або кілька осіб .
Гарантія. Банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'яз ку.
Завдаток - грошова сума або рухоме майно, що ви дається кредиторові боржни ком у рахунок належних з ньо го за договором платежів, на підтвердження і на забезпе чення його виконання
Застава. Кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одер жати задоволення за рахунок заставленого майна переваж но перед іншими кредитора ми цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) . За става виникає на підставі до говору, закону, рішення суду Види застави: - іпотека - застава неру хомого майна , договір такої застави підлягає нотаріальному посвідченню; - заклад - застава рухо мого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або за ставодавця.
Притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вка заній боржником, у разі не виконання ним у строк зобо в'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредито рові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до вико нання боржником зобов'я зання .
3. Зобов'язальне право. Цивільно правові договори
Зобов'язальне право - це частина цивільного права, яка регулює суспільні відносини, що складаються між суб'єкта ми цивільного права у зв'язку з передачею майна, виконан ня робіт, надання послуг або сплатою грошей.
Важливе практичне значення має поділ зобов'язань на договірні і позадоговірні. Так, якщо зобов'язання виникло на підставі договору (до мовленості сторін про встановлення цивільних прав та обо в'язків), то воно йменується договірним. Якщо зобов'язання є наслідком дій одного з його май бутніх учасників (наприклад, заподіяння шкоди, рятування державного або громадського майна тощо), то воно називаєтьсяпозадоговірним. Договірне зобов'язання може бути як двостороннім, так і одностороннім, у той час як позадоговірні зобов'язання бува ють тільки односторонніми.
Зобов'язання припи няються:
- за умови виконання;
- у разі передання відступного;
- зарахування ;
- за домовленістю сторін;
- у випадку прощення боргу ;
- у разі поєднання борж ника і кредитора в одній особі;
- за неможливості вико нання ;
- зі смертю фізичної осо би ;
- у зв'язку з ліквідацією юридичної особи
Цивільно-правовий договір - домовленість двох або більше сторін, спря мована на встановлення, зміну або припинення цивіль них прав та обов'язків.
Види договору: - односторонні та двосторонні.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони ук ласти договір (оферти) і при йняття пропозиції (акцепту) другою стороною і вважається укладеним з мо менту одержання особою, яка направила пропозицію уклас ти договір, відповіді про при йняття цієї пропозиції.
Найбільш поширеними видами договорів є договори купівлі-продажу, найму (оренди), позички, позики, міни (бартеру), довічного утримання (дог ляду) ренти, дарування. Договір купівлі-продажу - один із основних видів цивільних договорів, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати май но (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а поку пець приймає або зобов'я зується прийняти майно (то вар) і сплатити за нього пев ну грошову суму .
Договір найму (оренди) - це правочин, за яким одна сторона (наймодавець)передає або зобов'язується передати іншій стороні (наймачеві) у користування за плату майно на певний строк. Різновидом договору найму є оренда, лізинг і прокат.
Договір позички - це правочин, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користува чеві) річ для користуван ня протягом встановлено го строку.
Договір позики. За догово ром позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (по зичальникові) грошові кош ти або речі, визначені родо вими ознаками.
Договір міни (бартеру) - це правочин, за яким кожна зі сторін зобо в'язується передати другій сто роні у власність один товар в обмін на інший.
Довічне утримання (дог ляд) - це правочин, за яким одна сто рона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або к частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'я зується забезпечувати відчужу-вача утриманням та (або) дог лядом довічно.
Договір ренти - це правочин, за яким одна сторона (одержувач рен ти) передає другій стороні (платникові ренти) у влас ність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одер жувачеві ренту у формі пев ної грошової суми.
Договір дарування – це правочин за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується пе редати в майбутньому другій стороні (обдарованому) бе зоплатно майно (дарунок) у власність.
Недоговірними зобов'язан нями - є публічна обіцянка винагоро ди без оголошення конкурсу за передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи та за резуль татами проведення конкурсу, вчинення дій у майнових інте ресах особи без її доручення, делікти — зобов'язання, що виникають унаслідок заподі яння шкоди.
4. Спадкування за законом і за заповітом.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщи на) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб - його спадкоємців. Сукупність норм цивільного законодавства, які регулюють дані відносини, називається спадковим правом, а самі відносини спадкоємства, урегульовані нормами цивіль ного права, спадковими правовідносинами.
За повіт — особисте розпоря дження фізичної особи на випадок смерті.
Заповідачеві надано право зробити заповідальну відмову, тобто покласти на спадкоємця за заповітом ви конання зобов'язання (на дати право користування ру хомим та нерухомим майном іншим особам — відмовоодержувачам.)
Подружжя має право скла сти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної влас ності.
Дотримання форми заповіту є однією з умов його дійсності. Заповіт складається у пись мовій формі із зазначенням місця й часу його складання. Заповіт має бути нотаріально посвідченим.
Законом передбачено можливість складання секретного запові ту, який посвідчується нота ріусом без ознайомлення з його змістом.
За відсутності заповіту, визнання його недійсним, не прийняття спадщини або відмови від її прийняття спад коємцями, а також у разі неохоплення заповітом усієї спад щини відбувається спадкуван ня за законом. Спадкування за зако ном здійснюється спадкоєм цями у порядку черговості. Наступна черга спадкоємців за законом здобуває право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої чер ги, усунення їх від спадкуван ня, неприйняття ними спад щини.
Цивільним кодексом України передба чено 5 черг спадкоємців.
Перша черга. Право на спадкування мають діти спадкоєм ця, зокрема зачаті за життя спадкодавця і народжені після його смерті; той із подружжя, який його пережив, та батьки.
Друга черга. Право на спадкування мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба й дід як з боку батька, так і з боку матері.
Третя черга. Право на спадкування мають рідні дядько й тітка спадкодавця.
Четверта черга. Право на спадкуван ня мають особи, які проживали зі спадкодав цем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
П'ята черга. Право на спадкування мають інші родичі спадкодавця, до шостого сту пеня споріднення включно, причому родичі ближчого сту пеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня спорід нення.
Спадко вий договір — це правочин, у якому однією зі сторін є спад кодавець, а іншою — одна або кілька осіб, що мають право на отримання певного майна спадкодавця після його смерті.
Питання для самоконтролю
Список літератури та нормативних актів
Тема 8. Основи трудового права
Питання теми
1. Поняття, предмет правового регулювання та джерела трудового права.
2. Колективний і трудовий договори.
3. Робочий час і час відпочинку.
4. Дисциплінарна і матеріальна відповідальність.
Основні терміни теми: право на працю, трудове право, зайнятість населення, безробітний, колективний договір, найманий працівник, контракт, випробування при прийнятті на роботу, робочий час, неповний робочий час, скорочений робочий час, час відпочинку, трудова дисципліна, дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність.
Інформаційний блок
1.Поняття, предмет трудового регулювання та джерела трудового права.
Трудове право – основна, спеціальна галузь права, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою трудових прав, тобто в процесі трудових відносин.
Трудові права громадян
Право на відпочинок
Ст. 45 Конст. України
Право на страйк
Ст. 44 Конст. України
Право на працю
Ст. 43 Конст. України
Право на участь в управлі-нні підприємством...
Ст. 2 КЗпП України
Право на звернення до суду для вирішення судових спо-рів Ст. 55 Конст. України
Право на об’єднання в профспілки
Ст. 36 Конст. України
Право на забезпечення по безробіттю
Ст. 46 Конст. України
“Зайнятість населення” як діяльність громадян, пов’язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і таку, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших, передбачених законодавством, доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Основним джерелом трудового права в Україні є Кодекс законів про працю (КЗпП), прийнятий 10 грудня 1971 року і введений у дію з 1 червня 1972 року.
Трудове право регулює трудові відносини найманих праців ників.
2. Колективний і трудовий договори
До основних інститутів трудового законодавства належать трудовий і колективний договори. Їх основні положення врегульовують ся КЗпП України та Законом України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 року.
Колективний договір – договір, що регулює виробничі, трудові й соціально-економічні відносини між власником і праців никами (колективом усіх, кому власник надає роботу) на під приємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.
Трудовий договір - це угода між пра цівником і власником (роботодавцем), за якою перший бере на себе зобов'язання виконувати роботу за певною спеціаль ністю, кваліфікацією або посадою, а другий зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати певні умови праці.
Сторони і зміст трудового договору
Сторони (учасники) трудового договору
Зміст трудового договору – сукупність умов, які визначають взаємні права і обов’язки сторін
Похідні – що передбачені в законодавстві
Безпосередні – що визначаються сторонами
Власник підприємства або уповноважений ним орган, фізична особа
Працівник – фізична особа, що має право-здатність і трудову дієздатність
(14,15,16 років)
Обов’язкові
(необхідні)
Факультативні (додаткові)
Види трудових договорів
Строковий
Безстроковий
Для виконання певних робіт
Форми трудового договору
Письмовий
Усний
Особливою формою трудового договору є контракт – це договір, укладений письмово, в яко му строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечен ня й організації праці працівника, умови розірвання догово ру, в тому числі дострокового, можуть визначатися угодою сторін.
При укладанні трудового договору може бути обумовлено угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається.
Підстави припинення трудового договору
ст. 36,37 КЗпП
Настання певних юридичних подій
За ініціативою сторін (робітник і роботодавець)
За ініціативою третіх осіб
Призов або вступ працівника на військову службу
Смерть працівника
Ініціатива праців-ника ст. 38,39 КЗпП
Закінчення строку
Ініціатива робото-давця ст. 40,41
На вимогу проф-спілк. комітету
За угодою (волею) сторін п. 1ст. 36
Набрання законної сили вироку суду
Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
3. Робочий час і час відпочинку
Робочий час - це передбачений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи або умов трудового договору зобов'язаний бути на своєму робочому місці і виконувати свої трудові обов'язки.
Нормою робочого часу є передбачена законом для даного працівника тривалість його робочого часу за певний кален дарний період: день, тиждень, місяць.
Чинним законодавством передбачено три види робочого часу: нормальна тривалість, скорочена тривалість і неповна.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: 1) для працівників віком до 18 років; 2) для працівників, зайня тих на роботах з шкідливими умовами праці.
За угодою між працівником і власником або уповнова женим ним органом може передбачатися як при прийнятті на роботу, так і у подальшомунеповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Надуроч ними вважаються роботи понад передбачену законом або угодою тривалість робочого дня.
Від надурочної роботи необхідно відрізняти ненормований робочий день. Це особливий режим робочого часу, який за проваджується для певної категорії працівників у разі не можливості нормування часу трудового процесу.
Право на відпочинок гарантує громадянам вільний від безпосередньої продуктивної праці час, який вони вико ристовують для відновлення своїх сил, всебічного розвитку духовних та фізичних здібностей, для активної участі в уп равлінні справами суспільства.
Час відпочинку - це частина календарного періоду, про тягом якого працівника за законом має бути звільнено від виконання трудових обов'язків і який він може використати на свій розсуд для задоволення своїх інтересів та відновлен ня працездатності.
Законодавством передбачено такі види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни); щоденний відпочинок (міжзмінна перерва); вихідні дні (що тижневий відпочинок); святкові і неробочі дні; відпустки.
Відпустка - це вільний від роботи час протягом передба ченої законом кількості календарних днів. Законом Украї ни "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. передбачено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
- основна відпустка;
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важ кими умовами праці;
- додаткова відпустка за особливий характер праці;
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
3) творча відпустка;
4) соціальні відпустки:
- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;
- відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;
- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;
5) відпустка без збереження заробітної плати.
4. Дисциплінарна і матеріальна відповідальність
Трудова дисципліна . Трудова дисципліна - це сукупність правових норм, які регулюють внутрішній трудо вий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників і власника або уповноваженого ним органу, визначають за ходи заохочення за успіхи в праці та відповідальність за винне невиконання цих обов'язків.
Порядок поведінки, взаємодії між працівниками на конк ретному підприємстві, в установі, організації в процесі тру дової діяльності називаєтьсявнутрішнім трудовим розпо рядком.
За скоєння дисциплінарного проступку настає дисциплі нарна відповідальність, під якою розуміється обов'язок пра цівника відповісти перед власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за скоєний дис циплінарний проступок і понести ті стягнення, які зазначені у дисциплінарних санкціях трудового права.
Матеріальна відповідальність працівників - відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
Трудове законодавство передбачає два основних види ма теріальної відповідальності працівників: обмежену і повну. При обмеженій матеріальній відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, однак не більше свого серед нього місячного заробітку. При повній матеріальній відпо відальності працівник зобов'язаний відшкодовувати шкоду в повному обсязі незалежно від будь-яких меж.
Питання для самоконтролю:
Список рекомендованої літератури та нормативних актів
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України – 1996 - №30,
2. Кодекс законів про працю України, затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 р.
3. Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991р.
4. Основи правознавства: Навчальний посібник / За редакцією С.В. Ківалова і М.П. Орзіх. К., 2001.
5. Правознавство: Навчальний посібник / За редакцією В.В. Копейчикова. - К., 2002.
6. Трудове право України: Підручник / За редакцією Н.Б.Болотіної, Г.І.Чанишевої.- К., 2000.
Тема 9. Основи кримінального права
Питання теми
Основні терміни теми: злочин, кримінальна відповідальність, підстави кримінальної відповідальності, готування до злочину, замах на злочин, добровільна відмова при незакінченому злочині, суб’єкт злочину, осудність, неосудність, обмежена осудність, вина, співучасть у злочині, виконавець, організатор, підбурювач, пособник, необхідна оборона, уявна оборона, крайня необхідність, покарання, амністія, помилування.
Інформаційний блок
Кримінальне право — є однією із окремих, самостійних галузей права України. Це система юридичних норм, встановлених органом законодавчої влади, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, котрі їх вчинили.
Кримінальне право має свій предмет і метод правового регулювання. Предмет кримінального права становлять відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням зло чину і застосуванням за це певних покарань. Методом правово го регулювання відносин у кримінальному праві є застосування покарання до конкретної особи, яка вчинила злочин.
Основна функція кримінального права — охоронна. Регулятивна функція кримінально-правових норм відобража ється у попередженні злочинів, недопущенні їх свідомими громадянами. Головними принципами кримінального права є – законність, гуманізм, справедливість, невідворотність кримінальної відповідальності, особиста відповідальність за наявністю вини тощо.
Основною категорією у кримінальному праві є поняття злочину, оскільки воно лежить в основі всіх кримі нально-правових інститутів.
Злочин - це передбачене кримі нальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ст. 11 КК України ). У зазначеній статті закріплені три ознаки злочину: а) сус пільна небезпечність діяння; б) винність; в) протиправність діяння (передбачена в законі про кримінальну відповідальність).
Ознаки злочину
Протиправність
Суспільна небезпека
Винність
Караність
Ч. 1 ст. 12 КК України залежно від ступеня тяжкості поділяє злочини на чотири групи (категорії):
Види злочинів
Особливо
тяжкі
Тяжкі
Середньої тяжкості
Невеликої тяжкості
невеликої тяжкості — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше більш м’яке покарання;
середньої тяжкості — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років;
тяжкі злочини — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;
особливо тяжкі злочини — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.
Склад злочину – сукупність передбачених кримінальних законом ознак, які визначають суспільно небезпечне діяння.
Склад злочину
Суб’єкт
Об’єкт
Об’єктивна сторона
Суб’єктивна сторона
Осудність фізичної особи
Загальний
Діяння (дія або бездіяльність)
Вина
Суспільн. небе-зпечні наслідки
Вік фізичної особи
Разовий
Мотив
Спеціальний суб’єкт
Безпосередній
Час, місце, об-становка, спосіб
Мета
Об'єкт злочину відображає те, на що посягає злочин, чому або кому він заподіює певної шкоди (власність, майнові права, права і свободи громадян).
Об'єктивна сторона — це зовнішня сторона діяння. Во на виражається у дії чи бездіяльності, якою заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди об'єкту злочину.
Ознаки об'єктивної сторони: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяль ність); злочинні наслідки діяння; причинний зв'язок між ними; спосіб вчинення діяння; час, місце знаряддя і засоби злочину.
Суб'єкт злочину — це є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Ст. 19 КК визначає , що осудною визнається особа, яка під час вчинення діяння, передбаченого Кодексом, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
В ККУ встановлено поняття обмеженої осудності (ст. 20). Це коли особа під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Суб'єктивна сторона — внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічні процеси, свідомість, волю особи в мо мент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою ознакою суб'єк тивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи.
Ви на — психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи без діяльності, передбаченої Кримінальним кодексом України, та наслідків вчинку, виражене у формі умислу чи необережнос ті (ст. 23).
Форми вини
Умисел
Необережність
Злочинна самовпевненість
Злочинна недбалість
Прямий
Непрямий
Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здій снення, які істотно різняться між собою ступенем реа лізації злочинного наміру, характером діяння (дії або бездіяльності) та моментом його закінчення. Розрізняють незакінчений та закінчений злочини (ст. 13 КК). Закінченим злочиномвизнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу. Незакінченимзлочином є готування до злочину та замах на злочин.
Стадії вчинення злочину
Незакінчений злочин
Закінчений злочин
Готування до злочину
Замах на злочин
Готування до злочину - є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Замах на злочин - є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Добровільна відмова при незакінченому злочині - є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.
Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26). При співучасті об'єднуються кілька осіб і вчиняють злочин спільно і навмисно.
Форми співучасті у злочині
Проста форма
Складна форма
Співучасть з розподілом
ролей
Злочинне
угруповання
(співтовариство)
Співвиконавство
без попереднього
порозуміння
Співвиконавство
з попереднім
порозумінням
Співучасники злочину
Пособник
Підбурювач
Організатор
Виконавець
Виконавець (співвиконавець) - це особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Законом.
Організатор - це особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
Підбурювач - це особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.
Пособник - це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.
2. Загальна характеристика Кримінального кодексу України
Кримінальний кодекс України - це систематизований законодавчий акт, прийнятий Верховною Радою України, який визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та встановлює конкретні міри покарання за їх вчинення. З першого вересня 2001 р. набрав чинності прийнятий 5 квітня 2001 р. Верховною Радою України новий Кримінальний кодекс України.
Чинний Кодекс складається з двох частин — Загальної і Особливої, а також прикінцевих та перехідних положень — і містить 447 статей (Загальна частина — 108, Особлива — 339), Загальна й Особлива частини КК України поділяються на розділи, а останні, у свою чергу, — на окремі статті.
Загальна частина чинного КК України передбачає норми уза гальненого характеру, в яких відображаються завдання КК України, підстави кримінальної відповідальності, чинність за кону в часі й просторі; поняття злочину та його види; співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів тощо і складається з 15 розділів: “Загальні положення”, “Закон про кримінальну від повідальність”, “Злочини, його види та стадії”, “Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)”, “Вина та її форми”, “Співучасть у злочині”, “Повторність; сукупність і рецидив злочинів”, “Обставини, що виключають злочинність діяння”, “Звільнення від кримінальної відпові дальності”, “Покарання та його види”, “Призначення пока рання”, “Звільнення від покарання та його відбування”, “Су димість”, “Примусові заходи медичного характеру та приму сове лікування”, “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх”.
Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними статтями, або різними частинами однієї статті Особливої частини, за жоден з яких її не було засуджено.
Встановлено поняття рецидиву злочину, яким визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст.34).
Особлива частина Кодексу складається з 20 розділів, систематизова них за групами подібних суспільних відносин (у Кодексі 1960р.-11 глав) і передбачає конкретні норми щодо відпові дальності за окремі злочини і зазначені покарання щодо осіб, які їх вчинили.
3. Кримінальна відповідальність і кримінальне покарання
Кримінальна відповідальність — це одна із видів юридичної відповідаль ності, яка настає за скоєння злочинів і встановлюється державою. Сутькримінальної відповідальності в тому, що держава осуджує особу, дає негативну оцінку їй та вчиненому злочину, що ви значається обвинувальним вироком суду. Підставою криміналь ної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпеч ного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.
Підстави кримінальної відповідальності
Вчинення особою передбаченого законом злочину
Винність особи у вчиненні злочину
Наявність у особи суб’єктивних ознак (вік, осудність)
Кримінальним законом передбачені обставини, що виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння. Необхідною обороноювизнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.
Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності;
- дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми
вчинками;
- дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.
- діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризикудля досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій;
- вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.
Кримінальний кодекс також передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності. Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кримінальним кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.
Вчинення неповнолітнім злочину, який не становить великої суспільної небезпеки, з застосування примусо-вих заходів виховного характеру
Застосування акту амністії або помилування
Підстави звільнення від кримінальної відповідальності
У зв'язку з прими-ренням винного з потерпілим
У зв'язку з дійо-вим каяттям
У зв'язку із
зміною
обстановки
У зв'язку із закінченням строків давності
У зв’язку з передачею особи на поруки
Кримінальне покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:
Групи кримінальних покарань
- громадські роботи
(від 60 до 240 годин);
- виправні роботи без позбавлення волі на строк від 6 місяців до 2 років.
- службове обмеження для військовослужбовців (від 6 місяців до 2 років).
- арешт (від 1 до 6 міс.)
- обмеження волі
(від 1 до 5 років).
- тримання в дисципліна-рному батальйоні військо-вослужбовців
(від 6 місяців до 2 років).
- позбавлення волі на певний строк (від 1 міс. до 15 років).
- довічне позбавлення волі
- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
- конфіскація майна
(можуть застосуватися як основні, так і додаткові)
- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (як основне від 2 до 5 років, як додаткове від 1 до 3 років);
- штраф (від 30 до 1 тис. неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян).
За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. До основного покарання може бути приєднане одне чи декілька додаткових покарань
Питання для самоконтролю
Список літератури та нормативних актів
1. Кримінальний кодекс України. Відомості Верховної Ради України, 2001. - №25-26.
2. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України.- К., 2001.
3. Правознавство. Навч. посібник / За редакцією В.В.Копейчикова.- К.,2002.
Тема 10. Основи сімейного права
Основні терміни теми: сімейне право, сім’я, дитина, малолітня дитина, неповнолітня дитина, шлюб, шлюбний договір, фіктивний шлюб, розірвання шлюбу, неукладений шлюб, спільна власність подружжя, опіка, піклування, усиновлення.
Інформаційний блок
1. Шлюб і сім’я за законодавством України
Сімейне право – це сукупність норм права, які регулюють сімейні особисті немайнові та пов’язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї.
Завдання держави в галузі сімейного праваУкраїни
Забезпечує охорону прав матері та батька, пріоритет сімейного виховання дитини
Охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство
Матеріально та морально заохочує і підтримує материнство та батьківство
Створює умови для зміцнення сім'ї, для материнства та батьківства
Основними джерелами сімейного права є Конституція України та Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2001року і який набрав чинності з 1 січня 2004 р.
Сімейний кодекс України визначає
Обов’язки усиновлювачів та усиновлених , інших членів сім'ї та родичів
Зміст особистих майнових та немайнових прав та обов’язків батьків та дітей
Обов’язки подружжя, підстави виникнення
Особисті майнові та немайнові права
Засади шлюбу
Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому, а також відносини усиновлення, опіки і піклування.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Відсутність хоча б однієї з перелічених ознак свідчить про відсутність сім'ї у правовому її розумінні. У сімейному законодавстві вперше визначено правовий статус дитини,якою є особа до досягнення нею повноліття.
Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою - дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Сімейні відносини регулюються
За домовленістю сторін
Кодексом та іншими нормативно – правовими
актами
2. Підстави і порядок реєстрації та припинення шлюбу
Шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрова ний у державному органі реєс трації актів цивільного стану.
Двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця
Рідні (повнорідні, неповно - рідні ) брат і сестра
Родичі прямої лінії споріднення
Зарученими вважаються особи, які подали заяву про ре єстрацію шлюбу.
Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їх майнові права та обов'язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.
При деяких умовах шлюб може бути недійсним.
За рішенням суду
З особою, яка визнана недієздатною
Між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, братом та сестрою
З особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі
За заявою певної особи, у таких випадках
Якщо шлюб був зареєстрований без вільної згоди чоловіка чи жінки
Якщо шлюб є фіктивним
Між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; між двоюрідними братом та сестрою, тіткою, дядьком та племінником, племінницею
З особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано прав на шлюб
Шлюб є фіктивним, тобто він укладений без наміру створити сім'ю і набути права та обов'язки подружжя.
Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) на реченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану ану люється за рішенням суду за заявою зацікавленої особи, а також за заявою прокурора.
Припинення шлюбу – це припинення правовідносин між подружжям, які викликаються настанням певних юридичних актів. Такими юридичними актами є: смерть одного з подружжя; оголошення одного з подружжя померлим; розірвання шлюбу.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання
Органами РАЦСу за заявою одного подружжя, якщо інший із подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним чи засудженим за вчинення злочину до позбавлення волі строком не менше ніж три роки
За спільною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови РАЦСу, коли подружжя не має дітей
Роз
Закон визначає два порядки розлучен ня: в суді або у відділах реєстрації актів цивільного стану.
3. Права та обов’язки членів сім’ї
Правовідносини подружжя
Майнові
Особисті
Аліментні правовідноси-ни
Правовідноси-
ни подружжя з приводу їх майна
Право на вільний вибір занять, про-фесій, дання згоди на усиновлення дитини іншим чоловіком тощо
Право вибору прізвища при укладенні і розірванні шлюбу
Право спільно вирішувати питання сім’ї, в тому числі питання виховання дітей
Майно, що належить подружжю, поділяється на спільне майно і особисте (роздільне). Спільним майном вважається майно, нажите подружжям під час шлюбу.
Закон визначає майно, яке є особистою власністю дружини або чоловіка, а саме:
- майно, набуте нею (ним) до шлюбу;
- майно, набуте нею (ним) під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку успадкування;
- речі індивідуального користування, в тому числі кош товності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
- премії, нагороди, які вона (він) одержали за особисті заслуги;
- кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкод ження) речей, які їй (йому) належали, а також відшкодування завданої при цьому моральної шкоди;
- страхові суми, одержані нею (ним) за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням.
Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи (дитини або, у виняткових випадках, повнолітньої особи) на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа.
Усиновлення визнається недійсним
Якщо воно було проведене без згоди дитини, якщо така згода була необхідною
Якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов’язків, які виникають у результаті усиновлення
За рішенням суду у разі відсутності згоди на усиновлення осіб, зазначених законодавством
Опіка — засіб охорони й захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх, що не досягли 14 років і залишилися без батьківського піклування, а також повнолітніх осіб, яких суд визнав недієздатними внаслідок душевної хво роби або недоумства.
Піклування — засіб охорони й захисту особистих і май нових прав та інтересів неповнолітніх віком від 14 до 18 ро ків, а також громадян, яких суд визнав обмежено дієздат ними внаслідок зловживання спиртними напоями або нар котичними речовинами, та осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права й виконувати свої обов'язки.
Опіка і піклування
Піклування встановлюється над:
Опіка встановлюється над:
малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування
неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування
фізичними особами, які визнані судом недієздатними
громадянами, визнаними судом обмежено
дієздатними
особами, які за станом
здоров'я не можуть захищати свої права
Органи опіки та піклування
Держадміністрації районів, районів міста Києва та Севастополя
Міські та селищні виконкоми Рад
Питання для самоконтролю
Список літератури та нормативні акти
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України.-1996-№30.
2. Сімейний кодекс України. Затверджений Законом України від 10 січня 2002 року// Відомості Верховної Ради України.-2002.-№21-22.
3. Постанова Верховної Ради України “Про концепцію державної сімейної політики” від 17 вересня 1999 року// Юридичний вісник -1999. -№41.
4.Правознавство: Підручник / За редакцією В.В.Копейчикова .- К.: Юрінком інтер 2002.
5.Сімейне право України.: Навчальний посібник, / За редакцією О. В.Дзери. -К,1997.
Тема 11 . Основи житлового права
Питання теми
Основні терміни теми: житлове право, житловий фонд, ордер на жиле приміщення, договір найму жилого приміщення, приватизація державного житлового фонду, об’єкт приватизації, житлові чеки.
Інформаційний блок
1. Правове регулювання житлових відносин в Україні
Житлове право - це сукупність норм права, що регулюють житлові відносини щодо управління, експлуатації та ремонту житлового фонду, обліку громадян, які потребують покращання житлових умов, розподілу та надання житлових приміщень, обміну і бронюванню житла, охорони житлового фонду, вирішення житлових спорів, приватизації державного житлового фонду.
Житловий Кодекс України (ЖКУ) - це сукупність нормативних актів, які регулюють комплекс житлових та пов’язаних з ними відносин.
Житловий фонд – це сукупність жилих будинків і жилих приміщень, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для проживання громадян. Житловий фонд містить:- жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд) ;
- жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);
Плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку). Норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 квадратного метра на одну особу.
2. Порядок надання житла громадянам, що потребують покращання житлових умов.
Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду. До них належать:
У першу чергу жилі приміщення надаються тим, хто потребує поліпшення житлових умов:
- інвалідам Великої Вітчизняної війни та сім'ям воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняним до них у встановленому порядку особам;
- Героям Радянського Союзу, Героям Соціалістичної Праці, а також особам, наго родженим орденами Слави, Трудової слави, " За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР " усіх трьох ступенів;
- особам, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, перелічених у списку захворювань, затверджуваному в установленому законодавством порядку;
- особам, зараженим вірусом імунодефіциту людини внаслідок виконання медичних маніпуляцій;
- медичним працівникам, зараженим вірусом імунодефіциту людини внаслідок ви конання службових обов'язків;
- учасникам бойових дій і учасникам війни. Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію чи каліцтво під час участі в бойових діях або виконання обов’язків військової служби, забезпечуються житлом протягом 2 років від дня взяття на квартирний облік;
- інвалідам праці І і ІІ груп та інвалідам І і II груп серед військовослужбовців;
- особам, які стали інвалідами І і ІІ груп у зв’язку з виконанням державних або громадських обов’язків, виконання обов’язку громадянина України, пов’язаного з рятування життя людини та охороною власності й правопорядку;
- сім'ям осіб, які загинули при виконанні державних або громадських обов'язків, виконанні обов'язку громадянина України з охорони власності і правопорядку або загинули на виробництві внаслідок неща сного випадку;
- робітникам і службовцям, які тривалий час сумлінно пропрацювали у сфері виробництва;
- матерям, яким присвоєно звання "Мати-героїня", багатодітним сім’ям (які мають у своєму складі трьох і більше дітей), одиноким матерям;
- сім'ям при народженні близнят;
- вчителям та іншим педагогічним працівникам загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних навчальних закладів;
- особам, які проживають у старих будинках, що не підлягають капітальному ремонту. Законодавством України право першочергового одержання жилого приміщення може бути надано й іншим категоріям громадян.
Поза чергою жиле приміщення надається: громадянам, житло яких внаслідок стихійного лиха стало непридатним для про живання;
- особам, направленим у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість;
- особам, які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника, громадянам, незаконно засудженим і згодом реабілітованим, при немо жливості повернення займаного раніше жилого приміщення;
- особам, які належать до інвалідів війни;
- дітям-інвалідам, що не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або інших соціальних установах, після досягнення повноліття, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя;
- особам, обраним на виборну посаду, коли це зв'язано з переїздом в іншу місцевість.
Ордер на житло – письмовий документ – розпорядження про надання громадянину і членам його сім’ї конкретного житлового приміщення.
Договір найму житлового приміщення – договір, згідно з яким здійснюється користування житловим приміщенням у будинках державного і громадського фонду.
3. Приватизація державного житлового фонду
Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Приватизація здійснюється шляхом: - безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;
- продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі та потребують поліпшення житлових умов.
У процесі приватизації державного житлового фонду можуть використовуватися житлові чеки.
Житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду.
Питання для самоконтролю
Список літератури та нормативних актів
1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30.
2. Житловий кодекс Української РСР, затверджений Законом України від 30 червня 1983р. Відомості Верховної Ради УРСР.-1983.-Додаток до №28, із змінами та доповненнями.
3. Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992р.Відмості Верховної Ради України.-1992.-№36, зі змінами та доповненнями.
4. Житлове законодавство України: Збірка нормативних документів. - К., 1997.
5. Житлове право України: Навчальний посібник. – К., Юрінком Інтер, 2002.
6.Правознавство: Підручник / За редакцією В.В.Копєйчикова. - К., Юрінком Інтер, 2002.
Тема 1. Поняття і сутність держави …………………………………………
Тема 2. Основи теорії права…………………………………………………..
Тема 3. Конституція України - Основний закон держави…………………….…
Тема 4. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України .
Тема 5. Органи державної влади і місцевого самоврядування …………..
Тема 6. Основи адміністративного права ……………………………...…..
Тема 7. Основи цивільного права ...……………………………………...…
Тема 8. Основи трудового права …………………………………...……...
Тема 9. Основи кримінального права ……………………………………..
Тема 10. Основи сімейного права …………………………………………
Тема 11 . Основи житлового права ………………………………………….
Тема 12. Основи права соціального захисту населення…………………..
Тема 13. Основи екологічного і земельного права………………………
Тема 14. Основи фінансового права………………………………………...
Тема 1. Поняття і сутність держави
Питання теми:
1. Поняття держави та її ознаки.
2. Держава в політичній системі суспільства. Механізм держави.
3. Форми держави.
Основні терміни теми: влада, соціальна влада, політична влада, державна влада, політика, суверенітет, функції держави, політична система, механізм держави, апарат держави, державний орган, форма держави, форма державного правління, форма державного устрою, політичний режим, монархія, республіка, унітарна держава, федерація, конфедерація, імперія, співдружність, демократичний режим, авторитаризм, тоталітаризм.
Інформаційний блок.
Поняття держави та її ознаки
Основні ознаки держави:
територіальне розселення населення. Владні повноваження державних структур поширюються на всіх людей, які перебувають на території країни ;
суверенітет;
Суверенітет (від фр.souverainete – верховенство, найвища влада) – органічна властивість влади самостійно і незалежно від будь-якого впливу здійснювати свої функції як в середині країни, так і за її межами
Державний: верховенство, самостійність, повнота і непо-дільність державної влади як в середині країни та незалеж - ність і рівноправність країни у зовнішніх відносинах
Народний: повновладдя на-роду, який здійснює свою не-від’ємну і неподільну владу самостійно і незалежно від інших соціальних сил. Хара-ктеризується верховенством волі більшості при додержуванні прав меншості
Національний: повновлад-дя і політична свобода нацїї, її реальна можливість віль-но вирішувати всі питання національного життя, врахо-вуючи здатність політично-го створення самостійної
держави
наявність апарату публічної влади. Апарат публічної влади складається з апарату управління й апарату примусу. Апарат управління - законодавчі, виконавчі органи, президент. До апарату примусу відносять: армію, міліцію (поліцію), суди, прокуратуру, установи виконання покарань.
наявність власних правових норм.
здатність стягувати податки. Держава збирає податки, що використовуються для утримання і діяльності державного апарату, функціонування держави.
Крім того держава має і неосновні ознаки, до яких належать: державна символіка (гімн, герб, прапор, столиця та ін. атрибути держави); наявність конституції (основний закон); грошова система та ін.
Політика – це діяльність, що спрямовується на здобуття, утримання і реалізацію влади в державі індивідами та соціальними групами для ствердження їх запитів і потреб.
Функції держави (функція від лат. functio - виконання, здійснення)- основні напрямки діяльності держави щодо реалізації завдань, які стоять перед нею
За сферами сус-пільного життя
За часом здійснення
За соціальним
призначенням
За територіаль-ною ознакою ознакою
Соціальні
Тимчасові
Постійні
Другоряд.
Основні
Гуманітарні
Внутрішні - характеризують упра-влінські повноваження держави в урегулюванні суспільних відносин і забезпечують її внутрішню політику: політична функція;
економічна функція; податкова функція і функція фінансового контролю; соціальна функція; екологічна функція; культурна (духовна) функція; інформаційна функція; правоохоронна функція
Зовнішні - визначають зміст діяль-ності держави як суб’єкта міжна-родних відносин і забезпечують її зовнішню політику: політична (дипломатична функція);економічна функція; екологічна функція; культурна (гуманітарна) функція;
інформаційна функція; функція захисту державного суверенітету; функція підтримання світового правопорядку.
Економічні
Політичні
2. Держава у політичній системі суспільства. Механізм держави.
Поняття “держава” невід’ємно від поняття “влада” і, яке є однією з основних категорій в теорії держави. Влада – здатність одного суб’єкта нав’язувати свою волю іншому суб’єкту за допомогою різних засобів.
Види влади
Соціальна влада – це здатність і можливість здійснювати визначаль-ний вплив на діяльність, поведінку людей з допомогою волі, авторитету, права , примусу та інших засобів
Інші види влади:
Влада у тваринному світі.
Влада людини над силами природи.
Влада людини над технікою.
Види соціальної влади
За сферою діяльності:
- економічна; -політична;
- моральна; - релігійна.
За соціальними групами:
- сімейна; - державна;
- в об’єднаннях громадян.
За суб’єктом (носієм): - народу;
- глави держави; - керівника громадської організації; - батьків.
Політична влада – вид соціальної влади, з допомогою якої реалізуються життєво важливі інтереси великих чи впливових соціальних груп (класів, політичних партій, націй і т.д.)
Політична система суспільства - сукупність державних і громадських органів та органі-зацій, які беруть участь в державному і громадсько-політичному житті країни
Недержавні формування
Держава
Державна влада – політичне керування суспільством за допомогою державного апарату (система органів та установ, які забезпечують виконання внутрішніх та зовнішніх функцій держави)
Розподіл державної влади
Судова влада – влада, функцією якої є застосування прийнятих за-конодавчою владою законів та ін-ших нормативних актів до кон-кретних умов, життєвих ситуацій і забезпечення верховенства права у житті суспільства, здійснення правосуддя
Виконавча влада –
правозастосовна влада, на яку покладається функція виконання рішень законо-давчої влади
Законодавча влада – державна влада, функцією якої є прийняття законів і контроль за діяльністю ви-конавчої влади; це гілка державної влади, що здій-снює законодавчий процес
Механізм держави – це система державних організацій, за допомогою яких реалізується державна влада, забезпечується державне керування суспільством
Правова держава – форма здійснення народовладдя, політична організація громадян, що функціонує на основі права; це інструмент захисту забезпечення прав, свобод і обов’язків кожної особистості
Державні підприємства, установи та інші державні організації , які не наділені владними повноваженнями
Апарат держави – сукупність всіх держав-них органів, які здійснюють функції держа-ви і наділені владними повноваженнями
Установа
Організація
Підприємство
Глава держави -
Президент України
Законодавчий орган -
Верховна Рада України
Виконавчі органи: вищі ( Кабінет Міністрів України, Уряд АРК); центральні та місцеві органи виконавчої влади; виконавчо-розпорядчі комітети органів місцевого та регіонального самоврядування
Судові органи: Конституційний Суд Украї -ни; суди загальної юрисдикції (місцеві, апе-ляційні, спеціальні , Верховний Суд України)
Державні підприємства – це вид держав-них організацій, які безпосередньо реалі-зують функції та завдання держави у сфе-рі матеріального виробництва
Державні органи спеціального призначен- ня: контрольно-наглядові органи (прокура-тура, податкові адміністрації, державні інспекції), інші правоохоронні органи, органи виконання покарань
Державні установи – це вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нема-теріального виробництва
Орган держави – одноособовий представник (окремий службовець, посадова особа), установа, організація, які:
виконують управлінські функції на професійних засадах;
мають спеціальний правовий статус;
створюються на законних підставах;
наділені державно владними повноваженнями .
Форми держави.
Форма держави – певний спосіб організації та здійснення державної влади
Форма правління - спосіб утворення та організації органів вищої державної влади
Форма державно-правово-го (політичного) режиму - спосіб здійснення держав-ної влади певними методами і прийомами
Форма державного устрою -
спосіб поділу території держави на певні складові частини і розподілу влади між нею та цими частинами
Антидемократичний
Демократичний
Монархія
Республіка
Складна
Проста
(унітарна)
Абсолютна
Обмежена
Парламентська
Президентська
Змішана
Федерація
Конфедерація
Імперія
Форми державного правління
Республіка – форма правління, при якій вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається населенням країни на певний строк
Монархія – форма правління, при якій вища державна влада здійснюється одноособово монархом і передається йому, як правило, за спадкоємністю (цар, шах, король, імператор)
Форми державного устрою
Імперія – складна, примусово утворена держава, яка складається з метрополії та її колоній і утримується за допомогою державного примусу з боку метрополії
(Римська імперія)
Унітарна – держава, окремі складові якої не мають свого суверенітету, всіх ознак державності (Україна, Польща, Іспанія, Португалія, Франція)
Федерація – союзна держава, до якої входять утворення, що мають юридич-ну і відповідну політичну самостійність (США, Канада, Рос.Федерація)
Конфедерація- об’єднання суве-ренних держав, яке створюється для виконання певних завдань (початковий етап створення США, СНД)
Форма державного режиму
Антидемократичний
Демократичний
Ліберально-демократичний
Консервативно-демократичний
Радикально-демократичний
Авторитарний
Расистський
Тоталітарний
Фашистський
Комуністичний
Аристократія
Теократія
Тиранія
Деспотія
Питання для самоконтролю
Дайте визначення поняттям : влада, соціальна влада, політична влада, державна влада, політика, суверенітет, функції держави, політична система, механізм держави, апарат держави, державний орган, форма держави, форма державного правління, форма державного устрою, політичний режим, монархія, республіка, унітарна держава, федерація, конфедерація, імперія, співдружність, демократичний режим, авторитаризм, тоталітаризм.
Що відрізняє поняття «країна» та «держава» ?
В чому відмінність понять «незалежність» та «суверенітет» ?
Охарактеризуйте Україну за формою державного устрою, державного правління та політичного режиму.
Список літератури та нормативних актів :
1.Конституція України. Відомості Верховної ради України. -1996р.- №30.
2.Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. За редакцією В.В. Копейчикова. - К., 2001.
3.Основи правознавства. Навчальний посібник / За редакцією С.В. Ківалова і М.П. Орзіх.- К., 2001.
4.Правознавство. Навчальний посібник / За редакцією В.В. Копейчикова.- К., 2002.
5.Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник.- Х. 2000.
6.Теорія держави і права в схемах і таблицях. Навчальний посібник. - СумДУ, 2001.
Тема 2. Основи теорії права
Питання теми:
Поняття, ознаки права, його функції і джерела.
Правові відносини та система права.
Правопорушення і юридична відповідальність.
Основні терміни теми: право, об’єктивне та суб’єктивне право, джерела права, звичаєве право, нормативно-правовий акт, індивідуально - правовий акт , систематизація нормативно-правових актів, кодифікація, інкорпорація, система права, гіпотеза, диспозиція, санкція, правопорушення, проступок, юридична відповідальність.
Інформаційний блок
1. Поняття, ознаки права його функції і джерела
Система нормативного регулювання – сукупність соціальних норм, що регулюють поведінку людей в суспільстві, відносини їх поміж собою в рамках об’єднань колективів, і соціально-технічних норм, що регламентують їх взаємодію з природою.
Соціальні норми (загальні правила поведінки людей в суспільстві)Інші
Релігійні
Звичаї, традиції
Корпоративні норми
Норми моралі
Норми права
Технологія виробниц тва та ін.
Агрономічні
Санітарно-гігієнічні
Правила експлуатації технічних засобів
Основними видами соціальних норм є:
норми моралі;
звичаї;
корпоративні норми;
релігійні норми;
норми права.
Об'єктивне право — це система формально - обов’язкових правил поведінки (юридичних норм), що забезпечується державою.
Суб'єктивне право — це закріплена правовими засобами можливість (свобода) конкретної особи здійснювати свої юридичні права.
Право – це сукупність конкретних, загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, які встановлюються (санкціонуються), гарантуються і охороняються державою
Загальна обов’язковість виконання
Нормативність
Системність
Формальність
Забезпеченість державою
Багаторазовість застосування
Принципи права (основні положення, які закріплені в законі)
Законність
Внутрішня узгодженість
Демократизм та
ін.
Гуманізм
Рівність громадян перед законом
Функції права (основні напрямки правого впливу
на суспільні відносини)
Спеціально - юридичні
Загальносоціальні:
Гуманістична
Організаційно-управлінська
Інформаційна (комунікативна)
Оціночно-орієнтувальна
Ідеологічно-виховна
Гносеологічна (пізнавальна)
Охоронна-охороняє відповідну систему відносин, забезпечує їх недоторканність з боку правопорушників, не допускає правопорушень
Регулятивна-регулює громадські відносин шляхом правотворення
Основнi джерела права |
Правовий
звичай
Правовий
прецедент
Нормативний
договiр
Нормативно-правовий акт
Iндивiдуальний
правовий акт
Конституція
Конституційні закони
Органічні закони
Укази Президента
Постанови Верховної Ради
Постанови Кабінету
Міністрів
Накази міністрів, державних комітетів та інших органів виконавчої влади
Постанови, рішення місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування
Нормативні накази, інструкції окремих підприємств, установ
Звичайні (поточні)
закони
Нормативно-правові акти
Закони
Підзаконні нормативно-
правові акти
Систематизація законодавства
Кодифікація
Інкорпорація
Консолідація
Офіційна
Неофіційна
Хронологічна
Галузева
Систематична
Інші
2. Правові відносини та система права
Правові відносини
Суб'єкти (юридичні властивості)
Зміст (взаємні права і обов'язкі)
Об'єкти
Право-суб'єктив-ність
Правоздатність
Це певні особисті або соціальні блага, для здобуття і використання яких встановлюються взаємні юридичні права і обов'язки суб'єктів
Суб'єктивне
право
Юридичні
обов'язки
Дієздатність
Види суб'єктів
Фізичні особи
Юридичні особи
Соціальні спільноти
Види об'єктів
Матеріальні
(фізич. стан, речі, гроші)
Нематеріальні (моральний психологічний стан)
Система права – сукупність норм права правових інститутів і галузей права
Інститут права-сукупність юридичних норм, що регулює відносно самостійну групу суспільних відносин (інститут права власності, інститут забов’язань в цивільному праві)
Норми права-загальнообов’язкові формально визначені правила поведінки, які встановлюються і оберігаються державою
Галузь права-сукупність норм права, які регулюють певну однорідну сферу однорідних суспільних відносин (майнових, трудових тощо)
Види галузей права
Процесуальні:
- цивільне;
- кримінальне;
- адміністративне
Профілюючі:
- конституційне;
- цивільне;
-адміністративне;
- кримінальне
Спеціальні:
- трудове;
- земельне;
- сімейне;
- фінансове
Комплексні:
- банківське;
- податкове;
- авторське;
- страхове
Інститут права — це частина норм певної галузі права, яка регулює конкретний вид чи сторону одно рідних відносин.
Первинним елементом системи права є норма права.
Структура норми права
Гіпотеза (пропозиція)
Диспозиція (розпорядження)
Санкція (стягнення)
Гіпотеза — частина норми права, в якій містяться умови, обставини за наявності яких діє правило, визначене в її диспозиції. Гіпотеза відповідає на запитання: «коли?», «в яких випадках?», «за яких умов?».
Диспозиція — частина норми права, в якій визначається певне правило поведінки (суб’єктивні права та обов’язки), тобто саме правило поведінки суб’єкта. Ця частина норми права від повідає на запитання: «що робити?», «що не робити?», «що відбувається?» Саме в диспозиції міститься державно-владне розпорядження про необхідну або можливу поведінку її адресатів. .
Санкція — частина норми права, в якій містяться юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, визначених у диспозиції, або умов, установлених у гіпотезі норми права. Санкція від повідає на запитання: «що буде?», «що станеться?», «які будуть наслідки?».
Структуру правової норми можна відобразити такою схемою:
Інакше...
То...
Якщо...
Гіпотези, диспозиції, санкції бувають прості та складні. Санкції поділяються на каральні та відновлювальні.
3. Правопорушення і юридична відповідальність
Правопорушення - це суспільно небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізичної чи юридичної особи), за яке чинним законодавством встановлена юридична відповідальність.
Склад правопорушення
Суб'єкт
Суб'єктивна
сторона
Об'єкт
Об'єктивна
сторона
Фізичні особи
Посадові службові особи
Підприємці, неюр. особи
Вина
Юридичні
особи
Прямий
Непрямий (побічний)
Умисел
Необережність
Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх розподіл за ступенями соціальної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки. Згідно із ст.11 Кримінального Кодексу України злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.
Види правопорушень
Проступки
Злочини
Адміністративні
Конституційні
Цивільні
Дисциплінарні
Кримінальне правопорушення
Юридична відповідальність - це закріплені у нормативно-правових актах і забезпечувані державним примусом несприятливі наслідки (міра державного примусу), які настають для конкретної особи у зв’язку з вчиненим нею правопорушенням.
Види юридичної відповідальності
Кримінальна
відповідальність
(покарання, яке застосовується тільки судом до винних у кримінальному злочині)
Дисциплінарна
Конституційна
Кримінальна
Адміністративна
Цивільно-правова
Матеріальна
Питання для самоконтролю
Дайте визначення основним поняттям : право, об’єктивне та суб’єктивне право, джерела права, звичаєве право, нормативно-правовий акт, індивідуально - правовий акт , систематизація нормативно-правових актів, кодифікація, інкорпорація, система права, гіпотеза, диспозиція, санкція, правопорушення, проступок, юридична відповідальність.
Що відрізняє правові норми від норм моралі ?
Як ви розумієте поняття «джерело права» ?
Наведіть приклади суб’єктів і об’єктів правовідносин та юридичних фактів.
Список літератури та нормативних актів для самостійної роботи
Конституція України. Відомості Верховної Ради України. – 1996р. - №30.
Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / За редакцією В.В. Копейчикова. - К.,2001.
Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. - К., 1996.
Основи правознавства: Навч. посібник /За редакцією С. В. Ківалова і М. П. Орзіх. К., 2001.
Правознавство: Навч. посібник / За редакцією В. В. Копейчикова. К., 2002.
6. Теорія держави і права в схемах і таблицях / Навч. посібник. Суми: вид – во Сум ДУ, 2001.
Тема 3. Конституція України - Основний закон держави
Питання теми
Конституційне право - провідна галузь національного права України.
Конституція України про основні засади конституційного ладу.
Безпосередня і представницька демократія.
Основні терміни теми: конституційне право, конституція, конституційний лад, засади конституційного ладу, державні символи, демократична держава, правова держава, соціальна держава, державна мова, верховенство закону, народовладдя, безпосередня демократія, представницька демократія, референдум, активне виборче право, пасивне виборче право, вибори, виборча система, мажоритарна виборча система, пропорційна виборча система .
Інформаційний блок
1. Конституційне право - провідна галузь національного права України
Конституційне право - це система правових норм, що закріплюють економічні, соціальні та політичні основи держави, форму правління та державного устрою, визначають організацію, компетенцію та порядок діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, основні права та обов'язки громадян, форми народовладдя, виборче право та виборчу систему.
Предметом конституційного права є суспільні відносини, які складаються в процесі організації і здійснення державної влади.
Суб'єктами конституційно-правових відносин є: народ, окремі фізичні особи, об'єднання громадян і трудові ко лективи, юридичні особи, державні органи, територіальні громади, органи місцевого самоврядування, держава в цілому, інші держави, їхні фізичні та юридичні особи.
Основним джерелом конституційного права є конституції.
Термін “конституція” походить від латинського слова сonstitutio (“встановлення”,“устрій”).
Конституція - це основний закон держави, в якому регламентуються основи державного ладу, права, свободи й обов’язки людини та громадянина, система та принципи організації державної влади, територіальна організація держави.
В залежності від юридичної форми конституції бувають писані й неписані.
За порядком прийняття, шляхів та засобів зміни конституції поділяються на гнучкі та жорсткі.
За способом прийняття класифікують даровані, народні та договірні конституції.
За часом дії конституції поділяються на тимчасові і постійні.
У відповідності з державним устроєм конституції можуть бути федеративними (США,РФ та ін.) й унітарними (Франція, Білорусія тощо).
Конституція має найвищу юри дичну силу.
Загальна характеристика та структура Конституції України.
Структура Конституції:
Преамбула.
I Загальні засади.
II. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина.
ПІ. Вибори. Референдум.
IV. Верховна Рада України.
V. Президент України.
VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади.
VII. Прокуратура.
VIII. Правосуддя.
IX. Територіальний устрій України.
X. Автономна Республіка Крим.
XI. Місцеве самоврядування.
ХП. Конституційний суд України.
XIII. Внесення змін до Конституції України.
XIV. Прикінцеві положення.
XV. Перехідні положення.
2 . Конституція України про основні засади конституційного ладу
Державний лад - це система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами.
Конституційний лад - це сукупність соціальних відносин, які регламентують юридичну організацію державного і суспільного ладу, політико - правову основу формування громадянського суспільства і правової держави, порядок забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Засади конституційного ладу - це система загальних принципів організації державної влади, взаємовідносини держави з людиною та інститутами громадянського суспільства.
Принцип народовладдя отримав закріплення в ст. 5 Конституції України: “Носієм суверенітету єдиним джерелом влади в Україні є народ”.
Конституція визначає Україну як суверенну і незалежну демократичну, соціальну, правову державу.
Демократична держава - держава, що базується на визнанні та втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода й рівність громадян, реальність і невід'ємність прав людини тощо.
Соціальна держава - держава, зорієнтована на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має втілюватись у реальності прав людини й громадянина, в існування доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, у підтримку малозабезпечених прошарків населення тощо.
Правова держава - це держава, в якій забезпечується верховенство права, послідовно проводиться принцип поділу влад та визнаються і гарантуються права і свободи людини і громадянина.
Необхідною передумовою конституційного ладу в будь-якій державі є її суверенність.
Державні символи - це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках мають і певний історичний чи ідеологічний зміст. Конституція України встановлює такі символи нашої держави - Державний Прапор, великий і малий Державні Герби, Державний Гімн - і викладає їх загальну характеристику.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України і визначається законом. Закон “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989 р. містить 6 розділів і визначає державний статус української мови.
Одним з виявів суверенітету держави є встановлення громадянства.
Громадянство України - це юридична належність особи до держави Україна, що визначає постійний правовий зв'язок цієї особи з державою, який виявляється у взаємних правах та обов'язках.
В Україні конституційно закріплено принцип верховенства права, на якому ґрунтується і сама Конституція. Конституція має вищу юридичну силу.
Форма держави передбачає три елементи: форму державного прав ління, державного устрою та політичний (державний) режим. Конституція дає чітке визначення усіх їх:
- за формою державного правління Україна е республікою;
- за формою державного устрою - унітарна держава з автономним утворенням у вигляді Автономної Республіки Крим;
- за формою політичного (державного) режиму Україна - демократична держава.
3. Безпосередня і представницька демократія
Народовладдя - належність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах як всього суспільства, так і кожної людини.
Народовладдя в Україні реалізується на осно ві Конституції через інститути безпосередньої (пря мої) чи представницької (виборної) демократії.Безпосередня (пряма) демократія - це пряме здійснення влади народом у загальнодержавному або місцевих масштабах (народне волевиявлення).
Найважливішими формами безпосередньої демократії є вибори та референдум.
Вибори - це голосування громадян, які проживають на певних територіях за кандидатур, що висунуті до складу представницького органу або на заміщення певної посади.
Референдум (від лат. - те, що має бути по відомлено) - голосування населення всієї держа ви (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирі шення найважливіших питань державного і суспіль ного життя.
Визначаються види референдумів - всеукраїнський, рефе рендум Автономної Республіки Крим, місцевий референдум.
Представницька демократія - засіб реалізації волі народу через обраних ним представників в органи влади - насамперед, народних депутатів, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, Президента України
У Конституції України, а також у законах про вибори закріплено принципи виборчого права - керівні ідеї, які покладені в основу регламентації цього конституційно-правового інституту.
Активне виборче право - право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Пасивне виборче право - право громадян бути обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
В сучасному світі існують три різновиди виборчих сис тем, які різняться порядком визначення результатів голосування:
- мажоритарна виборча система система (абсолютної більшості) - виборча система, у відповідності з якою обраним вважається той кандидат, який одержав установлену законом більшість голосів виборців. В її основі лежить принцип абсолютної більшості, - 50% + та кваліфікаційна більшість -2/3 голосів виборців, поданих за кандидатів ;
- пропорційна виборча система - виборча система, у відповідності з якою депутатські мандати розподіляються між виборчими об'єднаннями (партійними списками кандидатів) пропорційно кількості голосів виборців, поданих за кожний список. Обраними вважаються представники партії, які подолали так звану вибор чу квоту (як правило, від 3 до 6%);
- змішана пропорційно-мажоритарна система, відпо відно до якої мандати розподіляються за принципом 50 х 50відносно депутатів, обраних в одномандатних виборчих ок ругах за мажоритарною системою, і депутатів, обраних за списком партії, яка подолала виборчу квоту в єдиному за гальнодержавному виборчому окрузі.
Виборчий процес - це здійснення виборцями, виборчими комісіями, партіями (блоками), кандидатами у депутати, офіційними спостерігачами від партій виборчих процедур, передбачених законодавством.
Питання для самоконтролю
Дайте визначення основним поняттям : конституційне право, конституція, конституційний лад, засади конституційного ладу, державні символи, демократична держава, правова держава, соціальна держава, державна мова, верховенство закону, народовладдя, безпосередня демократія, представницька демократія, референдум, активне виборче право, пасивне виборче право, вибори, виборча система, мажоритарна виборча система, пропорційна виборча система .
Назвіть основні принципи конституційного ладу України.
Вкажіть відмінність між поняттями «вибори» та «референдум».
Якою на даний момент є виборча система в Україні ?
Список літератури та нормативних актів для самостійної роботи.
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 26 червня 1996 р.
2. Закон України “Про Державний гімн України” від 06.03.2003р
3. Закон України “Про мови в Українській РСР” від 28.10.1989р.
4. Закон України “Про національні меншини в Україні ” від 25.06.1992р
5. Закон України “Про громадянство” від 18.01.2001р.
6. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми ” від 03.07.1991р.
7. Закон України “Про вибори народних депутатів” від 25.03. 2004р.
8. Закон України “Про Центральну виборчу комісію” від 17.12.1997р.
9. Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 06.04.2004р.
10. Закон України “Про вибори Президента України” від 18.03. 2004р.
11. Закон України “Про статус народного депутата України” від 22.03.2001р
12. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. - К., 2000.
13. Конституційне право України / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. - К., 2002.
14. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. - К., 2002.
15. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. - К., 2002.
Тема 4. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України
Питання теми
1. Поняття, види прав і свобод людини і громадянина.
2. Загальна характеристика громадянських (особистих) та політичних прав і свобод людини і громадянина.
3. Економічні, соціальні та культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина.
4. Основні гарантії і механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
5. Обов'язки людини і громадянина
Основні терміни теми: права і свободи, міжнародні стандарти з прав людини, особисті права, свобода слова, свобода думки, свобода світогляду, політичні права, соціальні права, економічні права, культурні права, право на освіту, конституційний обов`язок, загальний військовий обов`язок, військова служба, альтернативна служба, гарантії забезпечення прав і свобод особи, механізм захисту прав і свобод людини і громадянина.
Інформаційний блок
1. Поняття, види прав і свобод людини і громадянина.
Права і свободи – це обсяг і межі благ, які держава зобов’язується гарантувати особі у суспільстві.
Міжнародні стандарти в галузі прав людини це встановлені державами загальні правові норми поводження з особами, які перебувають на їх територіях.
Вони закріпляються у міжнародних документах і поділяються:
- по дією у просторі - на універсальні (діють у всьому світі) і регіональні (діють в окремих регіонах світу);
- за колом осіб – загальні (стосуються прав всіх людей) і спеціальні (стосуються прав окремих категорій осіб).
До найважливіших міжнародних документів із прав лю дини належать:
- Загальна декларація прав людини (1948);
- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966);
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966);
- Європейська конвенція про захист прав людини та фун даментальних свобод (1950);
- Європейська соціальна хартія (1961);
- Заключний акт Наради з питань безпеки й співробіт ництва в Європі (1975);
- Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав — учасниць Наради з питань безпеки й співробіт ництва в Європі (1989).
2. Загальна характеристика громадянських та політичних прав і свобод людини і громадянина.
Особисті права і свободи людини. Особисті права і свободи людини безпосередньо пов'язані із самою сутністю людини як фізич ної особи.
До особистих прав людини належать:
право на вільний розви ток своєї особистості (ст. 23);
невід'ємне право на життя (ст. 27);
право на повагу до її гідності (ст. 28);
право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29);
право на недоторканність житла (ст. 30);
право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої
кореспонденції (ст. 31);
право на не втручання в особисте і сімейне життя (ст. 32);
право на свободу пересування (ст. 33);
право вільного вибору місця проживання (ст. 33);
право вільно залишати територію України (ст. 33);
право на свободу думки і слова (ст. 34);
право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати
інформацію (ст. 34);
право на свободу світогляду і віро сповідання (ст. 35).
Політичні права і свободи. Політичні права і свободи – це гарантовані державою права особи брати участь у державному і суспільно – політичному житті. Особливість політичних прав і свобод полягає насамперед у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її те риторії.
До політичних прав громадян належать права:
- право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36)
- право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах (ст. 38);
- право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38);
- право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого
самоврядування (ст. 38);
- право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги походи і демонстрації (ст. 39);
- право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. (ст. 40).
3. Економічні, соціальні та культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина.
Економічні права – це права у сфері економічних відносин людини і громадянина.
До них відносять:
- право власності та право громадян України користуватися об’єктами права
державної та колективної власності (ст. 41);
- право на підприємницьку діяльність, не заборонену зако ном (ст. 42);
- право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці; (ст. 43);
- право на заробітну плату, не нижче від визначеної законом (ст. 43);
- право на захист від незаконного звільнення(ст. 43);
- право на своєчасне одержання нагороди (ст. 43);
- право на страйк (ст. 44);
- право на відпочинок (ст. 45).
Соціальні права. Це такі права і свободи, що стосуються підтримання і нормативного закріплення гідного рівня життя людини та її соціальної захищеності.
Згідно з Конституцією України це насамперед:
- право на соціальний захист(ст. 46);
- право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття, втрати годувальника, в старості (ст. 46);
- право на житло (ст. 47);
- право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48).
- право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).
Екологічні права – це:
- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50);
- на екологічно безпечні продукти харчування та предмети побуту (ст. 50);
- на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50).
4. Основні гарантії і механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Гарантії реалізації і захисту прав та свобод особистості — це сукупність економічних і політичних умов, а також система правових засобів, які забезпечують реальність здійснення і захисту прав та свобод людини і громадянина.
Гарантії реалізації і захисту прав та свобод особистості поділяються на дві групи:
- загальні гарантії, які стосуються всіх або більшості прав і свобод;
- спеціальні гарантії, які стосуються окремих прав і свобод.
Серед загальних гарантій розрізняють політичні, економічні, соціальні, духовні (культурні), юридичні гарантії тощо. Економічні і політичні гарантії — це гарантії реалізації прав та свобод особистості, оскільки вони створюють відповідні передумови для здійснення тих чи інших конкретних прав і свобод.
Юридичні гарантії — це гарантії захисту прав та свобод. Людина звертається до них тоді, коли порушено або порушується її суб'єктивне право чи свобода.
Механізм захисту прав і свобод - це конкретні способи захисту прав і свобод
Згідно з Конституцією України кожен має право будь-якими не забороне ними законом засобами захищати свої права і свободи від пору шень та протиправних посягань.
Насамперед права і свободи захищаються судом. Згідно зі ст. 102 Основного Закону гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина є Пре зидент України. Крім того, кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Захист прав і свобод здійснюють прокуратура, органи виконав чої влади та місцевого самоврядування, а також адвокатура, політичні партії і громадські організації, профспілки тощо.
Після використання всіх національних засобів правового захи сту кожен має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна.
Серед європейських міжурядових організацій з захисту прав людини провідними є: Рада Європи, яка включає Європейський суд з прав людини (м. Страсбург) та Комітет міністрів, який складається з міністрів закордонних справ держав - учасниць Ради Європи; Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), де, крім керівних органів (зустрічей держав на між урядовому рівні, Парламентської асамблеї, Постійної ради, Секретаріату тощо), діють і органи, що безпосередньо займа ються правами людини, зокрема Верховний уповноважений (комісар) з питань національних меншин та Відомство (Бюро) з демократичних інститутів і прав людини.
5 . Обов'язки людини і громадянина
Основний обов'язок громадянина України - це встановлені Конституцією держави вид і міра його необхідної обов'язкової поведінки.
Конституційні обов'язки людини та громадянина – це закріплені в Конституції України вимоги до необхідної поведінки кожної особи, яка постійно або тимчасово перебуває на території України.
За Конституцією України ними є:
захист Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності (ст.65);
шанування державних символів України (ст.65);
незаподіяння шкоди природі, культурній спадщині та відшкодування
завданих збитків (ст.66);
сплачування податків і зборів(ст.67);
щорічне подання до податкових інспекцій за місцем прожи вання декларації
про свій майновий стан та доходи за ми нулий рік (ст.67);
неухильне додержання Конституції і законів України (ст.68);
не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей(ст.68).
Питання для самоконтролю
Дати визначення основним поняттям : права і свободи, міжнародні стандарти з прав людини, особисті права, свобода слова, свобода думки, свобода світогляду, політичні права, соціальні права, економічні права, культурні права, право на освіту, конституційний обов`язок, загальний військовий обов`язок, військова служба, альтернативна служба, гарантії забезпечення прав і свобод особи, механізм захисту прав і свобод людини і громадянина.
На які групи можна поділити конституційні права громадян України ? Заповніть таблицю «Права й свободи людини й громадянина»
Особисті (громадянські) права
Політичні права
Економічні, соціальні та культурні права
Ст.№… Право на…
Що таке міжнародні стандарти в галузі прав людини ?
Список джерел для самостійної роботи (нормативні акти)
1. Конституція України, прийнята на 5сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.
2. Загальна декларація прав людини. — К.: Право, 1995.
3.Закон України “Про альтернативну (невійськову )службу” від 13 травня 1999р.
4. Закон України “Про вищу освіту” від17 січня 2001р.
5. Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001р.
6. Закон України “Про військовий обов’язок і військову службу” від 4 квітня 2006р.
7. Закон України “Про загальну середню освіту ” від 23 березня 1996р.
8. Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991р.
9. Закон України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996р. .
10. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р.
11. Закон України “Про молодіжні та дитячі організації ” від 1 грудня 1998р.
12. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992р.
13. Закон України “Про освіту” від 23 березня 1996р. .
14. Закон України “Про політичні партії” від 5 квітня 2001р.
15. Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності ” від 15 вересня 1999р.
16. Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні ” від 25 квітня 1991р.
17. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991р.
Література
1.Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 200. – С. 268–298.
2.Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2002. – С. 117–174.
3.Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. – С. 73- 107.
4.Кравченко В. В. Конституційне право України у визначеннях та схемах: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – С. 54–59.
5.Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 160–193.
Тема 5. Органи державної влади і місцевого самоврядування
Питання теми
1. Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади в Україні.
2. Президент України – глава держави.
3. Виконавча влада в Україні.
4. Поняття і система місцевого самоврядування
5. Конституційний статус органів суду.
Основні терміни теми: державна влада, законодавча влада, парламент, Верховна Рада України, Голова Верховної Ради України, народний депутат, Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Президент України, виконавча влада, Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, місцева державна адміністрація, місцеве самоврядування, територіальна громада, судова влада, суд, судочинство, Верховний Суд України.
Інформаційний блок
1. Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади в Україні
Державні органи України
Контрольно-наглядові органи
Органи судової влади
Органи виконавчої влади
Глава держави
Органи законодавчої влади
Вищі
Президент України
Місцеві
Верховна Рада України
Центральні
Законодавча влада – це вид соціальної влади, головною функцією якої є законотворчість і організація контролю за дотриманням чинного законодавства усіма структурами держави, об’єднаннями громадян і громадянами. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Парламент – це зібрання представників народу (депутатів), які обговорюють і колегіально приймають рішення, перш за все, закони. В різних державах він має різні назви: законодавчі (народні, національні) збори, конгрес, державна дума, сейм тощо.
Народний депутат – повноважний та відповідальний представник народу у Верховній Раді.
Структура Верховної Ради України
Партійні фракції
Депутатські групи
Голова, Перший заступник і за-ступник Голови
450 народних депутатів України
Комісії
Комітети
Уповноважений з прав людини
Рахункова
палата
2. Президент України – глава держави
Відповідно до ст.102 Конституції України, Президент України є главою держави, виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.
Указом Президента України від 13 грудня 1991 року була утворена Адміністрація Президента України. На неї покладаються такі завдання:
-правове, інформаційне та аналітичне забезпечення діяльності Президента України;
- сприяння узгодженості функціонування і взаємодії Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади;
- підготовка та опрацювання проектів указів, розпоряджень та інших документів Президента України тощо.
Адміністрація Президента складається з канцелярії та ряду служб, відділів тощо (прес-служба, управління справами Адміністрації Президента, відділ у питаннях громадянства й т. п.).Керує діяльністю Адміністрації Президента України її Глава.
3. Виконавча влада в Україні
Виконавча влада – це сукупність державних органів і установ, які здійснюють функції з управління державними справами(контрольні, адміністративні, розпорядчі та ін.)
Органи виконавчої влади України
Вищий орган
Кабінет Міністрів України
Центральні органи
Міністерства
Державні комітети (державні служби)
Центральні органи виконавчої влади з спеціальним статусом
Місцеві державні адміністрації
Місцеві органи
Територіальні органи центральних органів виконавчої влади
У відповідності зі статтею 113 Конституції України ви щим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Йогоосновне призначення полягає в забезпеченні виконання законів України (в тому числі й Конституції) та актів Президента України, систематичному контролі за дотриманням їх іншими органами виконавчої влади всіх рівнів та застосуванні необхідних заходів щодо ліквідації виявлених порушень.
Основні функції Кабінету Міністрів України
Спрямування і координація діяльності органів виконавчої влади
Керівництво виконавчо-розпорядною діяльністю в різних сферах державного життя
До центральних органів виконавчої влади належать мініс терства, державні комітети та відомства.
Міністерства створюються для організації державного управління в найважливіших сферах соціально-економічного й політичного життя і є здебільшого органами галузевого управління. Керівники міністерств (міністри) входять до складу Кабінету Міністрів України.
Державні комітети є центральними органами виконавчої влади, що здійснюють переважно міжгалузеве управління, а відомства (агентства, бюро, управління, комісії) реалізують функції управління в тих сферах, які не охоплюються міністерствами та комітетами.
Місцеві державні адміністрації на відповідних територіях уповноважені забезпечувати:
- виконання Конституції та законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади;
- виконання державних та регіональних програм соціального й культурного розвитку;
- підготовку та виконання відповідних місцевих бюджетів;
- взаємодію з органами місцевого самоврядування тощо.
4. Поняття і система місцевого самоврядування
Місцеве самоврядування - це право певної територіальної громади (жителів села чи добровільного об'єднання в одну сільську громаду жителів кількох сіл, селищ або міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Принципи місцевого самоврядування
народовладдя
підзвітність та відповідальність перед громадянином
поєднання місцевого і державного інтересів
законність
державна підтримка та гарантії самоврядування
виборність
гласність
правова, організаційна та фінансова самостійність
колегіальність
судовий захист прав місцевого самоврядування
5. Конституційний статус органів суду.
Суд – орган держави, який здійснює правосуддя, розглядає цивільні, кримінальні, адміністративні та інші справи на підставах чинного законодавства відповідно до встановлених процесуальних правил.
Чинна Конституція України покладає завдання гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави на Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.
Суди загальної юрисдикції забезпечують захист прав і свобод громадян шляхом розгляду кримінальних, цивільних, адміністративних та інших справ.
Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності й спеціалізації. Принцип територіальпості означає, що місцеві суди, до яких належать районні (міські) суди, військові суди гарнізонів та арбітражні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, мають утворюватися, виходячи здебільшого з адміністративно-територіального поділу України. Принцип спеціалізації передбачаєвнутрішню спеціалізацію суддів у судах, запровадження спеціалізованих галузевих судів для розгляду окремих категорій справ, зокрема кримінальних, цивільних, сімейних тощо. Як спеціалізовані діють військові й арбітражні суди.
Система судів
загальної юрисдикції України
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
|
Апеляційний суд України |
Касаційний суд України |
Вищий адміністративний Суд України |
Вищий господарський Суд України |
Апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК |
Військові апеляційні суди |
Окружні апеляційні адміністративні суди |
Апеляційні господарські суди |
Військові місцеві суди гарнізонів |
Місцеві господарські суди |
Місцеві адміністративні суди |
Місцеві суди |
Правосудця в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні.
Суддя – посадова особа держави, що є носієм судової влади.
Питання для самоконтролю
Дайте визначення основним поняттям: державна влада, законодавча влада, парламент, Верховна Рада України, Голова Верховної Ради України, народний депутат, Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Президент України, виконавча влада, Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, місцева державна адміністрація, місцеве самоврядування, територіальна громада, судова влада, суд, судочинство, Верховний Суд України.
Які головні функції виконавчої влади в державі ?
Яка роль органів місцевого самоврядування у системі «держава-суспільство» ?
Які ви знаєте органи самоорганізації населення?
Список літератури та нормативних актів для самостійної роботи.
Конституція України. Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 26 червня 1996 р.
Закон України “Про Рахункову палату України ”. 11.07.1996р.
Закон України “Про комітети Верховної Ради України”. 04.04 1995р.
Закон України “Про Уповноваженого ВР України з прав людини” . 23.12.1997р.
Регламент Верховної Ради України. 27.07. 1994р. (має силу закону).
Закон України “Про Раду національної безпеки та оборони України.” 05.03.1998р.
Закон України “Про місцеві державно адміністрації”. 09.04.1999р.
Закон України “Про статус депутатов місцевих рад” 11.07.2002р.
Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”. 21.05.1997р.
Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування” 07.06.2001.
Закон України “Про органи самоорганізації населення” 11.07. 2001р.
Закон України “Про судоустрій”. 07.02.2002р.
Закон України “Про Конституційний суд України”. 16.10.1996р.
України “Про статус суд Закон України
Закон України “ Про вищу Раду юстиції”. 15.01.1998р.
Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К., 2000.
Конституційне право України / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К., 2002.
Тема 6. Основи адміністративного права
Питання теми
Поняття, предмет і метод адміністративного права України.
Державна служба і державні службовці.
Адміністративна відповідальність.
Основні терміни теми: адміністративне право, управління, державне управління, державна служба, посада, посадова особа, корупція, адміністративний примус, адміністративне правопорушення, адміністративне затримання, адміністративне стягнення, адміністративний штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація, адміністративний арешт.
Інформаційний блок
1. Поняття, предмет і метод адміністративного права України
Управління - це такий вид діяльності, що полягає у здійсненні управлінського або організуючого впливу на будь - які сфери і галузі суспільного життя.
Біологічне управління - це управління в рослинному і тваринному світі живими організмами. Технократичне - управління різноманітними машинами, механізмами, технічними засобами з допомогою математичних формул і символів.
Соціальне управління - це управління в суспільстві, в якому і суб'єктом, і об'єктом управління є людина.
Соціальне управління
Державне управління
Місцеве самоврядування
Громадське самоврядування
управління - це керівництво країною усіма видами органів державної влади: законодавчими, судовими, контрольно-наглядовими, виконавчо-розпорядчими з організації суспільного життя.
Виконавча влада - сукупність державних органів влади, що виконують виконавчо - розпорядчі функції управління держави (Кабінет Міністрів, міністерства, державні комітети (служби), інші органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцеві державні адміністрації).
Як галузь права адміністративне право являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини управлінського характеру в сфері державно - управлінської діяльності органів виконавчої влади.
Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.
Відносини, які регулює адміністративне право | |||||||
Між державними органами, що підпорядковуються одне одному | Між державними органами, що не мають прямого підпорядкування | Між держ. і недерж. органами, громадськи ми організаціями, громадянами | |||||
Методом адміністративного права — є метод юридичної нерівності сторін (імперативний метод).
Кодифікованим джерелом адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП).
2. Державна служба і державні службовці
Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті для практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Обов'язки державних службовнців | |||||||||||||||||||
Додержання Конституції України та інших актів законодавства України | Забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції | Недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина | Безпосереднє виконання службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників | ||||||||||||||||
Збереження інформації про державні таємниці, що стали їм відомі під час виконання обов'язків державної служби, а також інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню | Постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації | Сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі | |||||||||||||||||
Під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Корупційними діяннями є: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
Державні органи, що ведуть боротьбу з корупцією: Органи внутрішніх справ України, Податкова міліція України, Служба безпеки України, Прокуратура України
3. Адміністративна відповідальність
Одним із видів державного впливу, який застосовується в управлінні, є адміністративний
примус.
Заходи адміністративного примусу | |||||||||
Адміністративно-попереджувальні заходи (запобіжні) | Заходи адміністративного припинення правопорушень | Заходи адміністративної відповідальності (адміністративні стягнення) | |||||||
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Ознаки адміністративного правопорушення | ||||||
Протиправність дії або бездіяльності | Винні дії або бездіяльність | Суспільна небезпечність дії або шкідливість | Караність дії або бездіяльності | |||
Адміністративна відповідальність - це одна із форм юридичної відповідальності громадян і посадових осіб за скоєне ними адміністративне правопорушення.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Види адміністративних стягнень:
Попередження — письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість вчинення ним адміністративних правопорушень.
Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених законами України.
Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.
Конфіскація - примусове, безоплатне звернення у власність держави предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також грошей, одержаних внаслідок його вчинення.
Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові застосовується на строк до 10 років за грубе чи систематичне порушення порядку користування цим правом (стосується тільки права керувати транспортними засобами та права полювання).
Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до 20 процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) судом ( суддею).
Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб.
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються відповідно до їх підвідомчості:
1)адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
2)виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;
4)районними (міськими) судами (суддями);
5) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КпАП.
Питання для самоконтролю
Дайте визначення основним поняттям: адміністративне право, управління, державне управління, державна служба, посада, посадова особа, корупція, адміністративний примус, адміністративне правопорушення, адміністративне затримання, адміністративне стягнення, адміністративний штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація, адміністративний арешт.
Хто може бути суб’єктом адміністративних правовідносин ?
Які види адміністративних стягнень Ви знаєте ?
Які органи уповноважені накладати адміністративні стягнення ?
Список літератури та нормативних актів:
1.Конституція України. Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО.
2.3акон України "Про боротьбу з корупцією" від 05.10.1995 // ВВР України,-1995-№34. ст.266.
З.Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 // ВВР України.- 1993-№52.-ст.490.
4.Кодекс України про адміністративні правопорушення // ВВР Української РСР.-1984-№62.-ст.455. 5.Правознавство: Підручник / За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002.
Тема 7. Основи цивільного права
Основні терміни теми: цивільне право, фізична особа, ци вільна правоздатність фізичної особи, цивільна дієздатність фізичної особи, юридич на особа, правочин, право власності, право інтелектуальної власності, авторське право, право промислової власності, зобов'язальне право, договір купівлі – продажу, договір позички, договір позики, договір дарування, недоговірні зобов'язання, спадкове право, спадкові правовідносини, спадкування, за повіт.
Інформаційний блок
1. Питання цивільного права і предмет його регулювання.
Цивільне право – це система правових норм, які регулюють майнові відносини щодо володіння, користування і розпорядження матеріальними благами, а також особисті немайнові відносини за участю фізичних і юридичних осіб, та держави в цілому.
Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами.
Предмет цивільного права
Майнові відносини
Особисті немайнові відносини
не пов’язані з
майновими
пов’язані з
майновими
Методом цивільного права є сукупність засобів і способів впливу на суспільні відносини, для яких характерні ознаки: вільне воле виявленні сторін; майнова самостійність сторін; юридична рівність сторін, тобто рівність їх правового становища; особливий спосіб вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний, господарський, третейський суд); майновий характер цивільно-правової відповідальності.
Джерелами цивільного законодавства є Конституція Укра їни, Господарський, Цивільний, Житловий кодекси України, Закони України "Про власність", "Про захист прав споживачів", "Про приватизацію державного житлового фонду” та ін.
Основу цивільного законодав ства України становить Консти туція України, а основним дже релом цього законодавства є Цивільний кодекс України, який прийнятий 16 січня 2003 року (набрав чинності з 1 січня 2004 року).
Цивільні правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права (майнові відносини; відносини власності; особисті немайнові відносини; зобов’язально - договірні відносини, результати духовної творчості; спадкування по закону чи заповіту).
У цивільних правовідносинах розрізняють суб'єкти, зміст і об'єкт. Суб'єктами (учасниками) цивільних правовідносин можуть бути фізичні та юри дичні особи.
Фізичною особою вва жається людина як учасник пра вових відносин. Усі фізичні особи мають ци вільну правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов'язки, яка ви никає з моменту народження і припиняється у момент смерті.
Цивільну дієздатність має особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними.
Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров’я фізичної особи. Цивільна дієздатність поділяється на види:
- часткова дієздатність;
- неповна дієздатність;
-повна дієздатність
- обмежена дієздатність;
- визнання фізичної особи недієздатною.
Особи, які не досягли 14 років (малолітні) мають часткову цивільну дієздатність.
Особи від 14 до 18 років володіють неповною цивільною дієздатністю. У повному обсязі цивільна дієздатність виникає з 18 років, тобто з настанням повноліття. Обмеження цивільної дієздатності допускається у випадках коли фізична особа страждає на психічний розлад здоров’я, що суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними а також якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і ставить себе чи свою сім’ю в тяжке матеріальне становище. Громадянин, який внаслідок душев ної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздат ним і над ним встановлюється опіка
Опіка встановлюється над мало літніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Піклування встановлюється над неповнолітніми, які позбав лені батьківського піклування, та фізичними особами, які обмежені в своїй дієздатності .
До учасників цивільно - правових відносин належать також юридичні особи. Юридич ною особою є організація, що за реєстрована у встановленому по рядку законом, наділена ци вільною правоздатністю і дієздат ністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.
Юридична особа вважається утвореною з моменту її дер жавної реєстрації. Реорганізація можлива у формі злиття, приєднання, поді лу, виокремлення, перетворення юридичної особи. Ліквідо вано юридичну особу може бути за рішенням власника май на, уповноваженого ним органу, а також за рішенням орга ну, уповноваженого на це установчими документами юри дичної особи; за рішенням суду, арбітражного суду в разі банкрутства (неспроможності) або в разі систематичного здійснення незаконної діяльності юридичної особи. Чинне законодавство розрізняєкомерційні та некомерційні юридичні особи.
Об'єктами цивільних прав є конкретні блага з приводу яких суб’єкти вступають між собою в зазначені правові відносини. Це можуть бути:
1) речі, зокрема гроші та цінні папери;
2) інше майно;
3) майнові права;
4) результати робіт;
5) послуги;
6) результати інтелектуальної, творчої діяльності;
7) інформація;
8) інші матеріальні й нема теріальні блага .
Підставами виникнення ци вільних прав і обов'язків є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуаль ної й творчої діяльності;
3) завдання майнової (мате ріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може бути: - одностороннім (дія однієї сторони може бути представлена однією або кількома особами; ство рює обов'язки лише для особи, що його здійснила), дво - чи багатос тороннім (погоджена дія двох або більше сторін). Правочин здійснюється в усній або письмовій формі.
2. Право власності та його конституційний захист
Власність - це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу належності матеріальних благ суб’єкту, яким можуть бути окремі особи, групи осіб, держава. Правом власності є пра во особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право во лодіння - це фактична наявність речі в господарстві власника та його можливість впливати на неї безпосередньо. Право користування - це право вилучати з речей їхні корисні властивості. Право розпорядження - визначення власником долі речі шляхом її продажу, дарування, знищення тощо.
Конституція України передбачає такі форми власності: власність ук раїнського народу, приватна, держав на, комунальна власність . Всі форми власності рівні.
Суб'єктами права влас ності визначаються україн ський народ, фізичні осо би, юридичні особи, держа ва Україна, Автономна Рес публіка Крим, територіальні громади, іноземні держави.
Приватною власністю є власність фізичних та юри дичних осіб. До державної власності належить власність Українського народу. Комунальною власністю є майно, у тому числі гро шові кошти, які належать територіальній громаді. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокре ма із правочинів.
Право інтелектуальної власності — це право на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт. Воно охоплює дві великі сфери права: авторське і патентне.
Суб'єктами права інте лектуальної власності є творці об'єкта (автор, вико навець, винахідник) та інші особи, яким належать особисті немайнові (право на визнання людини творцем об'єкта інтелектуальної власності) або майнові пра ва (право на використання об'єкта) інтелектуальної власності.
Авторське право – сукупність норм права, що регулюють майнові та немайнові відносини, пов’язані із створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва.
Об'єктами авторського права є твори (літературні, художні, драматичні, му зичні, фотографічні, ілю страції, карти, переклади, комп'ютерні програми). Суб'єктом авторського права є автор. Сукупність норм права, що регулюють майнові та немайнові відносини, що виникають у зв’язку зі створенням, правовою охороною й використанням винаходів, корисних моделей, промислових зразків, визначають систему охорони прав на них видачею патентів, називається правом промислової власності.
Винахід - це пристрій, ре човина або процес у будь-якій технології, який має винахідницький рівень і придатний для промисло вого використання.Корис на модель - це пристрій, речовина або процес у будь-якій технології, який є новим і придатним для промислового використан ня.Промисловий зразок (форма, малюнок, що виз начають зовнішній вигляд промислового виробу) вва жається придатним для на буття права інтелектуальної власності, якщо він є но вим. Набуття права інтелек туальної власності на ви нахід, корисну модель, про мисловий зразок засвід чується патентом.
Раціоналізаторська пропозиція - пропозиція, що містить тех нологічне (технічне) або організаційне рішення. Об'єктом раціоналізаторсь кої пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес, а суб'єктом — ав тор та юридична особа, якій пропозиція подана.
Правом наукового відкриття є встановлен ня невідомих раніше, але об'єктивно існуючих зако номірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень пізнання.
В інтелектуальному праві існують два типа правопорушень: плагіат – привласнення авторства на чужий твір і контрафакція (піратство) – самовільне відтворення, поширення і використання об’єктів інтелектуальної власності без дозволу осіб, яким належать відповідні права.
Правочин щодо забезпечен ня виконання зобов'язання вчи няється у письмовій формі.
Видами виконання зобо в'язання є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.
Неустойка (штраф, пеня) - грошова сума або інше майно, яке боржник по винен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Порука. За договором поруки поручитель поручаєть ся перед кредитором боржни ка за виконання останнім сво го зобов'язання. Поручите лем може бути одна або кілька осіб .
Гарантія. Банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'яз ку.
Завдаток - грошова сума або рухоме майно, що ви дається кредиторові боржни ком у рахунок належних з ньо го за договором платежів, на підтвердження і на забезпе чення його виконання
Застава. Кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одер жати задоволення за рахунок заставленого майна переваж но перед іншими кредитора ми цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) . За става виникає на підставі до говору, закону, рішення суду Види застави: - іпотека - застава неру хомого майна , договір такої застави підлягає нотаріальному посвідченню; - заклад - застава рухо мого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або за ставодавця.
Притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вка заній боржником, у разі не виконання ним у строк зобо в'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредито рові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до вико нання боржником зобов'я зання .
3. Зобов'язальне право. Цивільно правові договори
Зобов'язальне право - це частина цивільного права, яка регулює суспільні відносини, що складаються між суб'єкта ми цивільного права у зв'язку з передачею майна, виконан ня робіт, надання послуг або сплатою грошей.
Важливе практичне значення має поділ зобов'язань на договірні і позадоговірні. Так, якщо зобов'язання виникло на підставі договору (до мовленості сторін про встановлення цивільних прав та обо в'язків), то воно йменується договірним. Якщо зобов'язання є наслідком дій одного з його май бутніх учасників (наприклад, заподіяння шкоди, рятування державного або громадського майна тощо), то воно називаєтьсяпозадоговірним. Договірне зобов'язання може бути як двостороннім, так і одностороннім, у той час як позадоговірні зобов'язання бува ють тільки односторонніми.
Зобов'язання припи няються:
- за умови виконання;
- у разі передання відступного;
- зарахування ;
- за домовленістю сторін;
- у випадку прощення боргу ;
- у разі поєднання борж ника і кредитора в одній особі;
- за неможливості вико нання ;
- зі смертю фізичної осо би ;
- у зв'язку з ліквідацією юридичної особи
Цивільно-правовий договір - домовленість двох або більше сторін, спря мована на встановлення, зміну або припинення цивіль них прав та обов'язків.
Види договору: - односторонні та двосторонні.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони ук ласти договір (оферти) і при йняття пропозиції (акцепту) другою стороною і вважається укладеним з мо менту одержання особою, яка направила пропозицію уклас ти договір, відповіді про при йняття цієї пропозиції.
Найбільш поширеними видами договорів є договори купівлі-продажу, найму (оренди), позички, позики, міни (бартеру), довічного утримання (дог ляду) ренти, дарування. Договір купівлі-продажу - один із основних видів цивільних договорів, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати май но (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а поку пець приймає або зобов'я зується прийняти майно (то вар) і сплатити за нього пев ну грошову суму .
Договір найму (оренди) - це правочин, за яким одна сторона (наймодавець)передає або зобов'язується передати іншій стороні (наймачеві) у користування за плату майно на певний строк. Різновидом договору найму є оренда, лізинг і прокат.
Договір позички - це правочин, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користува чеві) річ для користуван ня протягом встановлено го строку.
Договір позики. За догово ром позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (по зичальникові) грошові кош ти або речі, визначені родо вими ознаками.
Договір міни (бартеру) - це правочин, за яким кожна зі сторін зобо в'язується передати другій сто роні у власність один товар в обмін на інший.
Довічне утримання (дог ляд) - це правочин, за яким одна сто рона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або к частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'я зується забезпечувати відчужу-вача утриманням та (або) дог лядом довічно.
Договір ренти - це правочин, за яким одна сторона (одержувач рен ти) передає другій стороні (платникові ренти) у влас ність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одер жувачеві ренту у формі пев ної грошової суми.
Договір дарування – це правочин за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується пе редати в майбутньому другій стороні (обдарованому) бе зоплатно майно (дарунок) у власність.
Недоговірними зобов'язан нями - є публічна обіцянка винагоро ди без оголошення конкурсу за передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи та за резуль татами проведення конкурсу, вчинення дій у майнових інте ресах особи без її доручення, делікти — зобов'язання, що виникають унаслідок заподі яння шкоди.
4. Спадкування за законом і за заповітом.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщи на) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб - його спадкоємців. Сукупність норм цивільного законодавства, які регулюють дані відносини, називається спадковим правом, а самі відносини спадкоємства, урегульовані нормами цивіль ного права, спадковими правовідносинами.
За повіт — особисте розпоря дження фізичної особи на випадок смерті.
Заповідачеві надано право зробити заповідальну відмову, тобто покласти на спадкоємця за заповітом ви конання зобов'язання (на дати право користування ру хомим та нерухомим майном іншим особам — відмовоодержувачам.)
Подружжя має право скла сти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної влас ності.
Дотримання форми заповіту є однією з умов його дійсності. Заповіт складається у пись мовій формі із зазначенням місця й часу його складання. Заповіт має бути нотаріально посвідченим.
Законом передбачено можливість складання секретного запові ту, який посвідчується нота ріусом без ознайомлення з його змістом.
За відсутності заповіту, визнання його недійсним, не прийняття спадщини або відмови від її прийняття спад коємцями, а також у разі неохоплення заповітом усієї спад щини відбувається спадкуван ня за законом. Спадкування за зако ном здійснюється спадкоєм цями у порядку черговості. Наступна черга спадкоємців за законом здобуває право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої чер ги, усунення їх від спадкуван ня, неприйняття ними спад щини.
Цивільним кодексом України передба чено 5 черг спадкоємців.
Перша черга. Право на спадкування мають діти спадкоєм ця, зокрема зачаті за життя спадкодавця і народжені після його смерті; той із подружжя, який його пережив, та батьки.
Друга черга. Право на спадкування мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба й дід як з боку батька, так і з боку матері.
Третя черга. Право на спадкування мають рідні дядько й тітка спадкодавця.
Четверта черга. Право на спадкуван ня мають особи, які проживали зі спадкодав цем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
П'ята черга. Право на спадкування мають інші родичі спадкодавця, до шостого сту пеня споріднення включно, причому родичі ближчого сту пеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня спорід нення.
Спадко вий договір — це правочин, у якому однією зі сторін є спад кодавець, а іншою — одна або кілька осіб, що мають право на отримання певного майна спадкодавця після його смерті.
Питання для самоконтролю
Дайте визначення основним поняттям: цивільне право, фізична особа, ци вільна правоздатність фізичної особи, цивільна дієздатність фізичної особи, юридич на особа, правочин, право власності, право інтелектуальної власності, авторське право, право промислової власності, зобов'язальне право, договір купівлі – продажу, договір позички, договір позики, договір дарування, недоговірні зобов'язання, спадкове право, спадкові правовідносини, спадкування, за повіт.
В чому полягає цивільно-правова відповідальність?
Які форми і види цивільно-правових договорів Ви знаєте ?
Що таке право власності і які форми власності існують в Україні?
Список літератури та нормативних актів
Конституція України. Відомості Верховної Ради України – 1996р .№30
Цивільний кодекс України. Затверджений Законом УРСР від 18 липня 1963 р.; Відомості Верховної Ради УРСР – 1963 – №30 із змінами і доповненнями.
Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р.; Відомості Верховної Ради України – 1991 – №20 із змінами та доповненями.
Гражданское право в вопросах и ответах: Учебное пособие / под редакцией Е.О. Харитонова, – Харьков; “Одиссей”, 2001.
Правознавство. Підручник / за редакцією В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
Тема 8. Основи трудового права
Питання теми
1. Поняття, предмет правового регулювання та джерела трудового права.
2. Колективний і трудовий договори.
3. Робочий час і час відпочинку.
4. Дисциплінарна і матеріальна відповідальність.
Основні терміни теми: право на працю, трудове право, зайнятість населення, безробітний, колективний договір, найманий працівник, контракт, випробування при прийнятті на роботу, робочий час, неповний робочий час, скорочений робочий час, час відпочинку, трудова дисципліна, дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність.
Інформаційний блок
1.Поняття, предмет трудового регулювання та джерела трудового права.
Трудове право – основна, спеціальна галузь права, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою трудових прав, тобто в процесі трудових відносин.
Трудові права громадян
Право на відпочинок
Ст. 45 Конст. України
Право на страйк
Ст. 44 Конст. України
Право на працю
Ст. 43 Конст. України
Право на участь в управлі-нні підприємством...
Ст. 2 КЗпП України
Право на звернення до суду для вирішення судових спо-рів Ст. 55 Конст. України
Право на об’єднання в профспілки
Ст. 36 Конст. України
Право на забезпечення по безробіттю
Ст. 46 Конст. України
“Зайнятість населення” як діяльність громадян, пов’язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і таку, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших, передбачених законодавством, доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Основним джерелом трудового права в Україні є Кодекс законів про працю (КЗпП), прийнятий 10 грудня 1971 року і введений у дію з 1 червня 1972 року.
Трудове право регулює трудові відносини найманих праців ників.
2. Колективний і трудовий договори
До основних інститутів трудового законодавства належать трудовий і колективний договори. Їх основні положення врегульовують ся КЗпП України та Законом України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 року.
Колективний договір – договір, що регулює виробничі, трудові й соціально-економічні відносини між власником і праців никами (колективом усіх, кому власник надає роботу) на під приємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.
Трудовий договір - це угода між пра цівником і власником (роботодавцем), за якою перший бере на себе зобов'язання виконувати роботу за певною спеціаль ністю, кваліфікацією або посадою, а другий зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати певні умови праці.
Колективний договір (угода) | Трудовий договір | |
Рівень, на якому укладають угоду | Підприємство або його структурний підрозділ | Індивідуально (окремий працівник) |
Сторони договору | Профспілковий комітет або інший уповноважений трудовим колективом орган чи представники і власник | Працівник і власник або уповноважений ним орган |
Зміст договору | Основні положення з питань змін в організації виробництва і праці, форм і розмірів заробітної плати, надбавок, премій та ін., тривалості робочо го часу й часу відпочинку, охорони праці, організації оздо ровлення й відпочинку працівників, гарантій діяльності профспілкових організацій трудящих | Характер (професія, посада, кваліфікація) та умови (робочий час, пільги) роботи, оплати праці |
Форма договору | Письмова | Як правило, письмова, в окремих випадках обов’язково письмова |
Строк дії | Визначається сторонами | На весь час роботи працівника на підприємстві |
Сторони і зміст трудового договору
Сторони (учасники) трудового договору
Зміст трудового договору – сукупність умов, які визначають взаємні права і обов’язки сторін
Похідні – що передбачені в законодавстві
Безпосередні – що визначаються сторонами
Власник підприємства або уповноважений ним орган, фізична особа
Працівник – фізична особа, що має право-здатність і трудову дієздатність
(14,15,16 років)
Обов’язкові
(необхідні)
Факультативні (додаткові)
Види трудових договорів
Строковий
Безстроковий
Для виконання певних робіт
Форми трудового договору
Письмовий
Усний
Особливою формою трудового договору є контракт – це договір, укладений письмово, в яко му строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечен ня й організації праці працівника, умови розірвання догово ру, в тому числі дострокового, можуть визначатися угодою сторін.
При укладанні трудового договору може бути обумовлено угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається.
Підстави припинення трудового договору
ст. 36,37 КЗпП
Настання певних юридичних подій
За ініціативою сторін (робітник і роботодавець)
За ініціативою третіх осіб
Призов або вступ працівника на військову службу
Смерть працівника
Ініціатива праців-ника ст. 38,39 КЗпП
Закінчення строку
Ініціатива робото-давця ст. 40,41
На вимогу проф-спілк. комітету
За угодою (волею) сторін п. 1ст. 36
Набрання законної сили вироку суду
Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
3. Робочий час і час відпочинку
Робочий час - це передбачений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи або умов трудового договору зобов'язаний бути на своєму робочому місці і виконувати свої трудові обов'язки.
Нормою робочого часу є передбачена законом для даного працівника тривалість його робочого часу за певний кален дарний період: день, тиждень, місяць.
Чинним законодавством передбачено три види робочого часу: нормальна тривалість, скорочена тривалість і неповна.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: 1) для працівників віком до 18 років; 2) для працівників, зайня тих на роботах з шкідливими умовами праці.
За угодою між працівником і власником або уповнова женим ним органом може передбачатися як при прийнятті на роботу, так і у подальшомунеповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Надуроч ними вважаються роботи понад передбачену законом або угодою тривалість робочого дня.
Від надурочної роботи необхідно відрізняти ненормований робочий день. Це особливий режим робочого часу, який за проваджується для певної категорії працівників у разі не можливості нормування часу трудового процесу.
Право на відпочинок гарантує громадянам вільний від безпосередньої продуктивної праці час, який вони вико ристовують для відновлення своїх сил, всебічного розвитку духовних та фізичних здібностей, для активної участі в уп равлінні справами суспільства.
Час відпочинку - це частина календарного періоду, про тягом якого працівника за законом має бути звільнено від виконання трудових обов'язків і який він може використати на свій розсуд для задоволення своїх інтересів та відновлен ня працездатності.
Законодавством передбачено такі види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни); щоденний відпочинок (міжзмінна перерва); вихідні дні (що тижневий відпочинок); святкові і неробочі дні; відпустки.
Відпустка - це вільний від роботи час протягом передба ченої законом кількості календарних днів. Законом Украї ни "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. передбачено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
- основна відпустка;
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важ кими умовами праці;
- додаткова відпустка за особливий характер праці;
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
3) творча відпустка;
4) соціальні відпустки:
- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;
- відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;
- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;
5) відпустка без збереження заробітної плати.
4. Дисциплінарна і матеріальна відповідальність
Трудова дисципліна . Трудова дисципліна - це сукупність правових норм, які регулюють внутрішній трудо вий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників і власника або уповноваженого ним органу, визначають за ходи заохочення за успіхи в праці та відповідальність за винне невиконання цих обов'язків.
Порядок поведінки, взаємодії між працівниками на конк ретному підприємстві, в установі, організації в процесі тру дової діяльності називаєтьсявнутрішнім трудовим розпо рядком.
За скоєння дисциплінарного проступку настає дисциплі нарна відповідальність, під якою розуміється обов'язок пра цівника відповісти перед власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за скоєний дис циплінарний проступок і понести ті стягнення, які зазначені у дисциплінарних санкціях трудового права.
Матеріальна відповідальність працівників - відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
Трудове законодавство передбачає два основних види ма теріальної відповідальності працівників: обмежену і повну. При обмеженій матеріальній відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, однак не більше свого серед нього місячного заробітку. При повній матеріальній відпо відальності працівник зобов'язаний відшкодовувати шкоду в повному обсязі незалежно від будь-яких меж.
Питання для самоконтролю:
Дайте визначення основним поняттям : право на працю, трудове право, зайнятість населення, безробітний, колективний договір, найманий працівник, контракт, випробування при прийнятті на роботу, робочий час, неповний робочий час, скорочений робочий час, час відпочинку, трудова дисципліна, дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність.
Дайте загальну характеристику джерел трудового права України.
Чим відрізняється контракт від звичайного трудового договору?
Які види відпочинку Ви знаєте?
Чим відрізняється скорочений робочий день від неповного робочого дня?
Якими правовими методами забезпечується трудова дисципліна ?
В чому полягає правова сутність матеріальної відповідальності сторін трудового договору?
Що таке трудовий спір та його види?
Які органи уповноважені розглядати індивідуальні трудові спори?
Список рекомендованої літератури та нормативних актів
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України – 1996 - №30,
2. Кодекс законів про працю України, затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 р.
3. Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991р.
4. Основи правознавства: Навчальний посібник / За редакцією С.В. Ківалова і М.П. Орзіх. К., 2001.
5. Правознавство: Навчальний посібник / За редакцією В.В. Копейчикова. - К., 2002.
6. Трудове право України: Підручник / За редакцією Н.Б.Болотіної, Г.І.Чанишевої.- К., 2000.
Тема 9. Основи кримінального права
Питання теми
Основні поняття кримінального права.
Загальна характеристика Кримінального кодексу України.
Кримінальна відповідальність і кримінальне покарання.
Основні терміни теми: злочин, кримінальна відповідальність, підстави кримінальної відповідальності, готування до злочину, замах на злочин, добровільна відмова при незакінченому злочині, суб’єкт злочину, осудність, неосудність, обмежена осудність, вина, співучасть у злочині, виконавець, організатор, підбурювач, пособник, необхідна оборона, уявна оборона, крайня необхідність, покарання, амністія, помилування.
Інформаційний блок
Основні поняття кримінального права
Кримінальне право — є однією із окремих, самостійних галузей права України. Це система юридичних норм, встановлених органом законодавчої влади, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, котрі їх вчинили.
Кримінальне право має свій предмет і метод правового регулювання. Предмет кримінального права становлять відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням зло чину і застосуванням за це певних покарань. Методом правово го регулювання відносин у кримінальному праві є застосування покарання до конкретної особи, яка вчинила злочин.
Основна функція кримінального права — охоронна. Регулятивна функція кримінально-правових норм відобража ється у попередженні злочинів, недопущенні їх свідомими громадянами. Головними принципами кримінального права є – законність, гуманізм, справедливість, невідворотність кримінальної відповідальності, особиста відповідальність за наявністю вини тощо.
Основною категорією у кримінальному праві є поняття злочину, оскільки воно лежить в основі всіх кримі нально-правових інститутів.
Злочин - це передбачене кримі нальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ст. 11 КК України ). У зазначеній статті закріплені три ознаки злочину: а) сус пільна небезпечність діяння; б) винність; в) протиправність діяння (передбачена в законі про кримінальну відповідальність).
Ознаки злочину
Протиправність
Суспільна небезпека
Винність
Караність
Ч. 1 ст. 12 КК України залежно від ступеня тяжкості поділяє злочини на чотири групи (категорії):
Види злочинів
Особливо
тяжкі
Тяжкі
Середньої тяжкості
Невеликої тяжкості
невеликої тяжкості — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше більш м’яке покарання;
середньої тяжкості — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років;
тяжкі злочини — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;
особливо тяжкі злочини — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.
Склад злочину – сукупність передбачених кримінальних законом ознак, які визначають суспільно небезпечне діяння.
Склад злочину
Суб’єкт
Об’єкт
Об’єктивна сторона
Суб’єктивна сторона
Осудність фізичної особи
Загальний
Діяння (дія або бездіяльність)
Вина
Суспільн. небе-зпечні наслідки
Вік фізичної особи
Разовий
Мотив
Спеціальний суб’єкт
Безпосередній
Час, місце, об-становка, спосіб
Мета
Об'єкт злочину відображає те, на що посягає злочин, чому або кому він заподіює певної шкоди (власність, майнові права, права і свободи громадян).
Об'єктивна сторона — це зовнішня сторона діяння. Во на виражається у дії чи бездіяльності, якою заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди об'єкту злочину.
Ознаки об'єктивної сторони: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяль ність); злочинні наслідки діяння; причинний зв'язок між ними; спосіб вчинення діяння; час, місце знаряддя і засоби злочину.
Суб'єкт злочину — це є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Ст. 19 КК визначає , що осудною визнається особа, яка під час вчинення діяння, передбаченого Кодексом, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
В ККУ встановлено поняття обмеженої осудності (ст. 20). Це коли особа під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Суб'єктивна сторона — внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічні процеси, свідомість, волю особи в мо мент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою ознакою суб'єк тивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи.
Ви на — психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи без діяльності, передбаченої Кримінальним кодексом України, та наслідків вчинку, виражене у формі умислу чи необережнос ті (ст. 23).
Форми вини
Умисел
Необережність
Злочинна самовпевненість
Злочинна недбалість
Прямий
Непрямий
Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здій снення, які істотно різняться між собою ступенем реа лізації злочинного наміру, характером діяння (дії або бездіяльності) та моментом його закінчення. Розрізняють незакінчений та закінчений злочини (ст. 13 КК). Закінченим злочиномвизнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу. Незакінченимзлочином є готування до злочину та замах на злочин.
Стадії вчинення злочину
Незакінчений злочин
Закінчений злочин
Готування до злочину
Замах на злочин
Готування до злочину - є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Замах на злочин - є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Добровільна відмова при незакінченому злочині - є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.
Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26). При співучасті об'єднуються кілька осіб і вчиняють злочин спільно і навмисно.
Форми співучасті у злочині
Проста форма
Складна форма
Співучасть з розподілом
ролей
Злочинне
угруповання
(співтовариство)
Співвиконавство
без попереднього
порозуміння
Співвиконавство
з попереднім
порозумінням
Видами співучасників злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.
Співучасники злочину
Пособник
Підбурювач
Організатор
Виконавець
Виконавець (співвиконавець) - це особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Законом.
Організатор - це особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
Підбурювач - це особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.
Пособник - це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.
2. Загальна характеристика Кримінального кодексу України
Кримінальний кодекс України - це систематизований законодавчий акт, прийнятий Верховною Радою України, який визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та встановлює конкретні міри покарання за їх вчинення. З першого вересня 2001 р. набрав чинності прийнятий 5 квітня 2001 р. Верховною Радою України новий Кримінальний кодекс України.
Чинний Кодекс складається з двох частин — Загальної і Особливої, а також прикінцевих та перехідних положень — і містить 447 статей (Загальна частина — 108, Особлива — 339), Загальна й Особлива частини КК України поділяються на розділи, а останні, у свою чергу, — на окремі статті.
Загальна частина чинного КК України передбачає норми уза гальненого характеру, в яких відображаються завдання КК України, підстави кримінальної відповідальності, чинність за кону в часі й просторі; поняття злочину та його види; співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів тощо і складається з 15 розділів: “Загальні положення”, “Закон про кримінальну від повідальність”, “Злочини, його види та стадії”, “Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)”, “Вина та її форми”, “Співучасть у злочині”, “Повторність; сукупність і рецидив злочинів”, “Обставини, що виключають злочинність діяння”, “Звільнення від кримінальної відпові дальності”, “Покарання та його види”, “Призначення пока рання”, “Звільнення від покарання та його відбування”, “Су димість”, “Примусові заходи медичного характеру та приму сове лікування”, “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх”.
Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними статтями, або різними частинами однієї статті Особливої частини, за жоден з яких її не було засуджено.
Встановлено поняття рецидиву злочину, яким визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст.34).
Особлива частина Кодексу складається з 20 розділів, систематизова них за групами подібних суспільних відносин (у Кодексі 1960р.-11 глав) і передбачає конкретні норми щодо відпові дальності за окремі злочини і зазначені покарання щодо осіб, які їх вчинили.
3. Кримінальна відповідальність і кримінальне покарання
Кримінальна відповідальність — це одна із видів юридичної відповідаль ності, яка настає за скоєння злочинів і встановлюється державою. Сутькримінальної відповідальності в тому, що держава осуджує особу, дає негативну оцінку їй та вчиненому злочину, що ви значається обвинувальним вироком суду. Підставою криміналь ної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпеч ного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.
Підстави кримінальної відповідальності
Вчинення особою передбаченого законом злочину
Винність особи у вчиненні злочину
Наявність у особи суб’єктивних ознак (вік, осудність)
Кримінальним законом передбачені обставини, що виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння. Необхідною обороноювизнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.
Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності;
- дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми
вчинками;
- дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.
- діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризикудля досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій;
- вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.
Кримінальний кодекс також передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності. Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кримінальним кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.
Вчинення неповнолітнім злочину, який не становить великої суспільної небезпеки, з застосування примусо-вих заходів виховного характеру
Застосування акту амністії або помилування
Підстави звільнення від кримінальної відповідальності
У зв'язку з прими-ренням винного з потерпілим
У зв'язку з дійо-вим каяттям
У зв'язку із
зміною
обстановки
У зв'язку із закінченням строків давності
У зв’язку з передачею особи на поруки
Обставини, які пом'якшують покарання | Обставини, які обтяжують покарання |
1 З'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину. 2 Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. 3 Вчинення злочину неповнолітнім. 4 Вчинення злочину жінкою в стані вагітності. 5 Вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. 6 Вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність. 7 Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого. 8 Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності. 9 Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом. | 1 Вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів. 2 Вчинення злочину, групою осіб за попередньою змовою. 3 Вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату. 4 Вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку. 5 Тяжкі наслідки, завдані злочином. 6 Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані. 7 Вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності. 8 Вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного. 9 Вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством. 10 Вчинення злочину з особливою жорстокістю. 11 Вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій. 12 Вчинення злочину загальнонебезпечним способом. 13 Вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманливих засобів. |
Кримінальне покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:
штраф;
позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфік. класу;
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
громадські роботи;
виправні роботи;
службові обмеження для військовослужбовців;
конфіскація майна;
арешт;
обмеження волі;
тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
позбавлення волі на певний строк;
довічне позбавлення волі.
Групи кримінальних покарань
Основні:
- громадські роботи
(від 60 до 240 годин);
- виправні роботи без позбавлення волі на строк від 6 місяців до 2 років.
- службове обмеження для військовослужбовців (від 6 місяців до 2 років).
- арешт (від 1 до 6 міс.)
- обмеження волі
(від 1 до 5 років).
- тримання в дисципліна-рному батальйоні військо-вослужбовців
(від 6 місяців до 2 років).
- позбавлення волі на певний строк (від 1 міс. до 15 років).
- довічне позбавлення волі
Додаткові:
- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
- конфіскація майна
Змішані:
(можуть застосуватися як основні, так і додаткові)
- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (як основне від 2 до 5 років, як додаткове від 1 до 3 років);
- штраф (від 30 до 1 тис. неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян).
За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. До основного покарання може бути приєднане одне чи декілька додаткових покарань
Питання для самоконтролю
Дайте визначення поняттям : злочин, кримінальна відповідальність, підстави кримінальної відповідальності, готування до злочину, замах на злочин, добровільна відмова при незакінченому злочині, суб’єкт злочину, осудність, неосудність, обмежена осудність, вина, співучасть у злочині, виконавець, організатор, підбурювач, пособник, необхідна оборона, уявна оборона, крайня необхідність, покарання, амністія, помилування.
Назвіть основні завдання кримінального законодавства України.
Які принципи кримінального права Ви знаєте ?
Назвіть ознаки, які характеризують наявність злочину.
Назвіть види кримінальних покарань.
Які ви знаєте пом’якшуючі обставини кримінальної відповідальності ?
Назвіть обтяжуючі підстави кримінальної відповідальності.
Список літератури та нормативних актів
1. Кримінальний кодекс України. Відомості Верховної Ради України, 2001. - №25-26.
2. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України.- К., 2001.
3. Правознавство. Навч. посібник / За редакцією В.В.Копейчикова.- К.,2002.
Тема 10. Основи сімейного права
Питання теми
Шлюб і сім’я за законодавством України.
Підстави і порядок реєстрації та припинення шлюбу.
Права та обов’язки членів сім’ї.
Основні терміни теми: сімейне право, сім’я, дитина, малолітня дитина, неповнолітня дитина, шлюб, шлюбний договір, фіктивний шлюб, розірвання шлюбу, неукладений шлюб, спільна власність подружжя, опіка, піклування, усиновлення.
Інформаційний блок
1. Шлюб і сім’я за законодавством України
Сімейне право – це сукупність норм права, які регулюють сімейні особисті немайнові та пов’язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї.
Завдання держави в галузі сімейного праваУкраїни
Забезпечує охорону прав матері та батька, пріоритет сімейного виховання дитини
Охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство
Матеріально та морально заохочує і підтримує материнство та батьківство
Створює умови для зміцнення сім'ї, для материнства та батьківства
Основними джерелами сімейного права є Конституція України та Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2001року і який набрав чинності з 1 січня 2004 р.
Сімейний кодекс України визначає
Обов’язки усиновлювачів та усиновлених , інших членів сім'ї та родичів
Зміст особистих майнових та немайнових прав та обов’язків батьків та дітей
Обов’язки подружжя, підстави виникнення
Особисті майнові та немайнові права
Засади шлюбу
Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому, а також відносини усиновлення, опіки і піклування.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Відсутність хоча б однієї з перелічених ознак свідчить про відсутність сім'ї у правовому її розумінні. У сімейному законодавстві вперше визначено правовий статус дитини,якою є особа до досягнення нею повноліття.
Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою - дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Сімейні відносини регулюються
За домовленістю сторін
Кодексом та іншими нормативно – правовими
актами
2. Підстави і порядок реєстрації та припинення шлюбу
Шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрова ний у державному органі реєс трації актів цивільного стану.
У шлюбі не можуть перебувати
Двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця
Рідні (повнорідні, неповно - рідні ) брат і сестра
Родичі прямої лінії споріднення
Зарученими вважаються особи, які подали заяву про ре єстрацію шлюбу.
Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їх майнові права та обов'язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.
При деяких умовах шлюб може бути недійсним.
Умови недійсності шлюбу
За рішенням суду
З особою, яка визнана недієздатною
Між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, братом та сестрою
З особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі
За заявою певної особи, у таких випадках
Якщо шлюб був зареєстрований без вільної згоди чоловіка чи жінки
Якщо шлюб є фіктивним
Між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; між двоюрідними братом та сестрою, тіткою, дядьком та племінником, племінницею
З особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано прав на шлюб
Шлюб є фіктивним, тобто він укладений без наміру створити сім'ю і набути права та обов'язки подружжя.
Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) на реченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану ану люється за рішенням суду за заявою зацікавленої особи, а також за заявою прокурора.
Припинення шлюбу – це припинення правовідносин між подружжям, які викликаються настанням певних юридичних актів. Такими юридичними актами є: смерть одного з подружжя; оголошення одного з подружжя померлим; розірвання шлюбу.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання
Органами РАЦСу за заявою одного подружжя, якщо інший із подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним чи засудженим за вчинення злочину до позбавлення волі строком не менше ніж три роки
За спільною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови РАЦСу, коли подружжя не має дітей
Роз
Закон визначає два порядки розлучен ня: в суді або у відділах реєстрації актів цивільного стану.
3. Права та обов’язки членів сім’ї
Правовідносини подружжя
Майнові
Особисті
Аліментні правовідноси-ни
Правовідноси-
ни подружжя з приводу їх майна
Право на вільний вибір занять, про-фесій, дання згоди на усиновлення дитини іншим чоловіком тощо
Право вибору прізвища при укладенні і розірванні шлюбу
Право спільно вирішувати питання сім’ї, в тому числі питання виховання дітей
Майно, що належить подружжю, поділяється на спільне майно і особисте (роздільне). Спільним майном вважається майно, нажите подружжям під час шлюбу.
Закон визначає майно, яке є особистою власністю дружини або чоловіка, а саме:
- майно, набуте нею (ним) до шлюбу;
- майно, набуте нею (ним) під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку успадкування;
- речі індивідуального користування, в тому числі кош товності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
- премії, нагороди, які вона (він) одержали за особисті заслуги;
- кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкод ження) речей, які їй (йому) належали, а також відшкодування завданої при цьому моральної шкоди;
- страхові суми, одержані нею (ним) за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням.
Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи (дитини або, у виняткових випадках, повнолітньої особи) на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа.
Усиновлення визнається недійсним
Якщо воно було проведене без згоди дитини, якщо така згода була необхідною
Якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов’язків, які виникають у результаті усиновлення
За рішенням суду у разі відсутності згоди на усиновлення осіб, зазначених законодавством
Опіка — засіб охорони й захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх, що не досягли 14 років і залишилися без батьківського піклування, а також повнолітніх осіб, яких суд визнав недієздатними внаслідок душевної хво роби або недоумства.
Піклування — засіб охорони й захисту особистих і май нових прав та інтересів неповнолітніх віком від 14 до 18 ро ків, а також громадян, яких суд визнав обмежено дієздат ними внаслідок зловживання спиртними напоями або нар котичними речовинами, та осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права й виконувати свої обов'язки.
Опіка і піклування
Піклування встановлюється над:
Опіка встановлюється над:
малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування
неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування
фізичними особами, які визнані судом недієздатними
громадянами, визнаними судом обмежено
дієздатними
особами, які за станом
здоров'я не можуть захищати свої права
Органи опіки та піклування
Держадміністрації районів, районів міста Києва та Севастополя
Міські та селищні виконкоми Рад
Питання для самоконтролю
Дайте визначення основним поняттям : сімейне право, сім’я, дитина, малолітня дитина, неповнолітня дитина, шлюб, шлюбний договір, фіктивний шлюб, розірвання шлюбу, неукладений шлюб, спільна власність подружжя, опіка, піклування, усиновлення.
Визначте поняття та предмет правового регулювання сімейного права України.
Які принципи сімейного права України Ви знаєте?
Порівняйте поняття сім’ї і шлюбу.
Які відносини регулює шлюбний кодекс ?
В чому полягають майнові права та обов’язки подружжя ?
В чому полягає різниця між поняттями опіки та піклування ?
Що таке «спільна сумісна власність подружжя» ?
Список літератури та нормативні акти
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України.-1996-№30.
2. Сімейний кодекс України. Затверджений Законом України від 10 січня 2002 року// Відомості Верховної Ради України.-2002.-№21-22.
3. Постанова Верховної Ради України “Про концепцію державної сімейної політики” від 17 вересня 1999 року// Юридичний вісник -1999. -№41.
4.Правознавство: Підручник / За редакцією В.В.Копейчикова .- К.: Юрінком інтер 2002.
5.Сімейне право України.: Навчальний посібник, / За редакцією О. В.Дзери. -К,1997.
Тема 11 . Основи житлового права
Питання теми
Правове регулювання житлових відносин в Україні.
Порядок надання житла і користування жилими приміщеннями.
Приватизація державного житлового фонду.
Основні терміни теми: житлове право, житловий фонд, ордер на жиле приміщення, договір найму жилого приміщення, приватизація державного житлового фонду, об’єкт приватизації, житлові чеки.
Інформаційний блок
1. Правове регулювання житлових відносин в Україні
Житлове право - це сукупність норм права, що регулюють житлові відносини щодо управління, експлуатації та ремонту житлового фонду, обліку громадян, які потребують покращання житлових умов, розподілу та надання житлових приміщень, обміну і бронюванню житла, охорони житлового фонду, вирішення житлових спорів, приватизації державного житлового фонду.
Житловий Кодекс України (ЖКУ) - це сукупність нормативних актів, які регулюють комплекс житлових та пов’язаних з ними відносин.
Житловий фонд – це сукупність жилих будинків і жилих приміщень, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для проживання громадян. Житловий фонд містить:- жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд) ;
- жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);
жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);
жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд).
Житлові права громадян | Обов’язки наймача житла |
-одержувати у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів; -користуватися наданим приміщенням у межах, встановлених договором; -в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселяти в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб; -на збереження прав на житлове приміщення у разі відсутності наймача; -на збереження житлової площі за дітьми, що перебувають на вихованні у дитячому закладі, у родичів, опікунів чи піклувальників за весь час їх відсутності; -на обмін житлового приміщення; -здавання приміщення в найом; -згодою членів сім’ї у будь-який час розірвати договір найму; -на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у власність на інших підставах, передбачених законодавством. |
|
Плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку). Норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 квадратного метра на одну особу.
Права наймодавця | Обов’язки наймодавця |
|
|
2. Порядок надання житла громадянам, що потребують покращання житлових умов.
Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду. До них належать:
забезпечені жилою площею нижче від рівня, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської мі ських Рад разом з радами профспілок;
які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;
які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї;
які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках держа вного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;
які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квар тирах), що належать громадянам на праві приватної власності;
які проживають у гуртожитках.
У першу чергу жилі приміщення надаються тим, хто потребує поліпшення житлових умов:
- інвалідам Великої Вітчизняної війни та сім'ям воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняним до них у встановленому порядку особам;
- Героям Радянського Союзу, Героям Соціалістичної Праці, а також особам, наго родженим орденами Слави, Трудової слави, " За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР " усіх трьох ступенів;
- особам, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, перелічених у списку захворювань, затверджуваному в установленому законодавством порядку;
- особам, зараженим вірусом імунодефіциту людини внаслідок виконання медичних маніпуляцій;
- медичним працівникам, зараженим вірусом імунодефіциту людини внаслідок ви конання службових обов'язків;
- учасникам бойових дій і учасникам війни. Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію чи каліцтво під час участі в бойових діях або виконання обов’язків військової служби, забезпечуються житлом протягом 2 років від дня взяття на квартирний облік;
- інвалідам праці І і ІІ груп та інвалідам І і II груп серед військовослужбовців;
- особам, які стали інвалідами І і ІІ груп у зв’язку з виконанням державних або громадських обов’язків, виконання обов’язку громадянина України, пов’язаного з рятування життя людини та охороною власності й правопорядку;
- сім'ям осіб, які загинули при виконанні державних або громадських обов'язків, виконанні обов'язку громадянина України з охорони власності і правопорядку або загинули на виробництві внаслідок неща сного випадку;
- робітникам і службовцям, які тривалий час сумлінно пропрацювали у сфері виробництва;
- матерям, яким присвоєно звання "Мати-героїня", багатодітним сім’ям (які мають у своєму складі трьох і більше дітей), одиноким матерям;
- сім'ям при народженні близнят;
- вчителям та іншим педагогічним працівникам загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних навчальних закладів;
- особам, які проживають у старих будинках, що не підлягають капітальному ремонту. Законодавством України право першочергового одержання жилого приміщення може бути надано й іншим категоріям громадян.
Поза чергою жиле приміщення надається: громадянам, житло яких внаслідок стихійного лиха стало непридатним для про живання;
- особам, направленим у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість;
- особам, які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника, громадянам, незаконно засудженим і згодом реабілітованим, при немо жливості повернення займаного раніше жилого приміщення;
- особам, які належать до інвалідів війни;
- дітям-інвалідам, що не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або інших соціальних установах, після досягнення повноліття, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя;
- особам, обраним на виборну посаду, коли це зв'язано з переїздом в іншу місцевість.
Ордер на житло – письмовий документ – розпорядження про надання громадянину і членам його сім’ї конкретного житлового приміщення.
Договір найму житлового приміщення – договір, згідно з яким здійснюється користування житловим приміщенням у будинках державного і громадського фонду.
3. Приватизація державного житлового фонду
Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Приватизація здійснюється шляхом: - безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;
- продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі та потребують поліпшення житлових умов.
У процесі приватизації державного житлового фонду можуть використовуватися житлові чеки.
Житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду.
Питання для самоконтролю
Дайте визначення поняттям : житлове право, житловий фонд, ордер на жиле приміщення, договір найму жилого приміщення, приватизація державного житлового фонду, об’єкт приватизації, житлові чеки.
Які житлові права та обов’язки наймачів житла ви знаєте?
Який порядок надання житлових приміщень громадянам, що потребують покращання житлових умов ?
Які норми житлової та загальної площі Ви знаєте ?
Назвіть об’єкти приватизації в житловому праві.
Список літератури та нормативних актів
1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30.
2. Житловий кодекс Української РСР, затверджений Законом України від 30 червня 1983р. Відомості Верховної Ради УРСР.-1983.-Додаток до №28, із змінами та доповненнями.
3. Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992р.Відмості Верховної Ради України.-1992.-№36, зі змінами та доповненнями.
4. Житлове законодавство України: Збірка нормативних документів. - К., 1997.
5. Житлове право України: Навчальний посібник. – К., Юрінком Інтер, 2002.
| Тема 12. Основи права соціального захисту населення Питання теми:
Основні терміни теми: соціальний захист, соціальне забезпечення, державне соціальне страхування, соціальна допомога, пільги, субсидії, прожитковий мінімум, державні соціальні стандарти, державні соціальні гарантії, сім’я з дітьми, малозабезпечена сім’я, середньомісячний сукупний дохід сім’ї, державна соціальна допомога сім’ям, пенсії, трудові пенсії, соціальні пенсії. Інформаційний блок 1. Сутність соціального захисту та його законодавче забезпечення в Україні Соціальний захист як комплекс суспільних відносин вклю чає передусім право громадян на соціальне забезпечення, тобто сукупність передбачених зако нодавством заходів, спрямованих на забезпечення громадян матеріальною допомогою їх у разі пов ної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника чи безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших ви падках, передбачених законодавством. Форми соціального забезпечення Суспільна благодійність Додаткове добровільне страху-вання Державні соціальні допомоги Державне соціальне страхування Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.  Error: Reference source not foundСоціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Розміри державної соціальної допомоги Неоподатковуваний мінімум доходів громадян Основні державні соціальні гарантії Мінімальний розмір пенсії за віком Мінімальний розмір заробітної плати Error: Reference source not foundОднією з форм соціального забезпечення є соціальне страхування – система суспільних фондів споживання, створена на основі страхового методу для цільового використання цих коштів на соціальне забезпечення. Види державного соціального страхування На випадок безробіття У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовле-ними народженням та похованням Медичне Від нещасного випадку на виробництві та про-фесійного захворювання Пенсійне 2. Пенсійне забезпечення в Україні Основним видом соціального забезпечення є пенсії - щомісячні грошові виплати із Пенсійного фонду, який утво рюється із страхових зборів громадян і підприємств, непрацездатним громадянам з досягненням пенсійного віку, за інвалідністю, за вислугу років, при втраті годувальника, що призначаються у зв'язку з минулою трудовою діяльністю, в розмірах, як правило, залежних від трудового внеску, одер жуваного раніше заробітку. Непрацюючим непрацездатним громадянам Громадянам, у яких немає права на трудову пенсію У разі втрати годувальника За вислугу років По інвалідності За віком 12 Соціальні Трудові Види пенсійЗакон установлює пенсії двох видів: трудові та соціальні. Трудова пенсія - встановлений законодавством вид пенсії, який виплачується залежно від трудового стажу пенсіонера. Вона призначається особам, зайнятим суспільно корисною працею. Соціальна пенсія — пенсія для всіх непрацездатних за відсутності права на трудову пенсію. На неї мають право інваліди з дитинства, чоловіки, яким виповнилося 60 років, жінки з 55 років та ін. Error: Reference source not foundПерший рівень - солідарна система пенсійних виплат (пен сії з поточних надходжень), яка є обов'язковою і передба чає поетапну оптимізацію співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою з урахуванням трива лості страхового стажу, величини заробітної плати та демогра фічних показників з метою поступового переходу до системи страхуван ня. Другий рівень - система накопичу вальних індивідуальних пенсійних рахунків у рамках загальнообов'язкового державно го пенсійного страхування, запровадження якої розпочнеться в період піднесення економіки. Ця система передбачає акуму лювання персоніфікованої частини внесків громадян на індиві дуальних накопичу вальних пенсійних рахунках та подальше ін вестування цих коштів з метою одержання інвестиційного до ходу. Активи індивідуальних накопичу вальних пенсійних рахун ків визначатимуть розмір додаткової пенсії, яка виплачувати меться після досягнення громадянином пенсійного віку разом з пенсією, що фінансуватиметься з поточних надходжень до со лідарної системи. Третій рівень - система недержавного пенсійного страху вання, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за раху нок добровільних пенсійних внесків громадян. 3. Соціальний захист окремих категорій населення Соціальна допомога – це сукупність заходів щодо забезпечення соціального захисту громадян та наданню соціальних послуг у вигляді матеріальної допомоги, соціального обслуговування та пільг громадянам, які того потребують. Error: Reference source not foundСоціальне обслуговування – це надання кваліфікованими спеціалістами різних видів послуг, необхідних соціально незахищеним особам для адаптації до навколишніх умов та повноцінного життя в суспільстві. Матеріальна допомога – це виплати в грошовій (готівковій чи безготівковій) або натуральній формі, що надаються соціально незахищеним громадянам. Пільги – це повне або часткове звільнення осіб від виконання обов’язків, покладених на них чинним законодавством або надання цим особам додаткових прав. Субсидія – це цільова, адресна, безготівкова допомога для відшкодування витрат на оплату послуги придбання життєво необхідних споживчих товарів у визначених законодавством обсягах. Дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом вона не набуває прав повнолітньої раніше; сім'я з дітьми - поєднане родинними зв'язками та зобов'язаннями щодо утримання коло осіб, у якому виховуються рідні, усиновлені діти, а також діти, над якими встановлено опіку чи піклування; малозабезпечена сім'я з дітьми - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї; прожитковий мінімум для сім'ї - визначена для кожної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих і затверджених відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення; середньомісячний сукупний доход сім'ї - обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги. Державна допомога сім'ям з дітьми
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців з дня закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, і виплачується жінкам за весь період відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів. Одноразова допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною зазначеного віку включно. Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням призначається особам, визначеним в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування. Сім'я - одинока особа чи кілька осіб, які проживають разом і (або) об'єднані законними правами та обов'язками щодо утримання; малозабезпечена сім'я - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї;прожитковий мінімум для сім'ї - визначена для кожної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення;середньомісячний сукупний доход сім'ї - обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги. Питання для самоконтролю
Список літератури та нормативних актів 1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. – 1996р. - №30. 2. Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”від 5 жовтня 2000 р. 3. Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” в редакції від 11 жовтня 2001 р. 4. Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” від 1 червня 2000р. 5. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. 6. Закон України “Про соціальні послуги” від 19 червня 2003р. 7.Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003р 8. Указ Президента України “Про стратегію подолання бідності” від 15 серпня 2001 р.9. Правознавство : Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова. – К. Юрінком Інтер, 2003. Тема 13. Основи екологічного і земельного права Питання теми:
Основні терміни теми: екологічне право, екологія, навколишнє природне середовище, екологічні права, екологічні обов'язки, екологічна безпека, природокористування, Червона книга України, земельне право, земельні відносини, землі України, право власності на землю, земельна ділянка, право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки, право земельного сервітуту, охорона земель. Інформаційний блок 1.Правова охорона навколишнього природного середовища Екологічне право - це комплексна галузь права, яка ре гулює суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини). Навколишнє природне середовище – це сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, які залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. “Про Червону книгу України” “Про тваринний світ” “Про природно – заповідний фонд України” “Про охо-рону атмо-сферного повітря” “Про охорону навколишньо - го природного середовища” Конституція України (ст. 16, 50)Основним джерелом екологічного законодавства є Конституція України, ст.16 якої передбачає, що до обов’язків держави належать забезпечення екологічної безпеки і підтримки екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу. Основні джерела екологічного законодавства (закони України) Одним з головних нормативно – правових актів, що регулюють основи організації охорони довкілля є Закон України “Про охорону навколишнього природно го середовища” від 25 червня 1991 р., який складається з преамбули і 16 розділів (72 статей). Закон України “Про охорону навколишнього природ нього середовища регулює відносини Збереження генетичного фонду живої природи, ландшафтів та ін. Збереження природних ресурсів Запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище Забезпечення екологічної безпеки Використання і відтворення природних ресурсів Червона книга України –офіційний державний документ в якому міститься перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її територіального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення Неоцінені Недостат ньо відомі Зниклі Рідкісні Вразливі Зникаючі Зниклі в природі Категорії тваринного і рослинного світу, занесені до Червоної книги України Чинне законодавство в системі прав і обов’язків громадян виділяє екологічні права і обов’язки. Екологічні права громадян України - це система юридично закріплених за громадянами повнова жень в екологічній сфері. Екологічні обов'язки - це зобов’язання, визначені, екологічним законодавством.
Екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного сере довища, при якому забезпечується попередження погір шення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологічні обов’язки держави Інвентаризація та екпертиза Обстеження Нагляд Перевірка Природокористування - це процес раціонально го використання людиною природних ресурсів для задово лення різних потреб та інтересів . 2. Земельне законодавство України Земельне право — це комплексна галузь права України, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єкти - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, законами України “Про оренду”, “Про плату за землю”, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. До земель Україниналежать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України (відповідно до цільового призначення )
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Форми власності на землю в Україні Державна Приватна Комунальна Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. Підстави права власності на землю громадян України Виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) Прийняття спадщини Приватизації земельних ділянок, що були раніше надані громадянам у користування Безоплатна передача із земель державної і комунальної власності Придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодамиГромадяни України набувають права власності на земельні ділянки нарізних підставах. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування земельною ділянкою (ділянками).
Охорона земель – це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. 3. Юридична відповідальність за порушення земельного та екологічного права. Кримінальна відповідальність за екологічні злочини передбачена в розділі Кримі нального кодексу України - “Злочини проти довкілля”. Адміністративна відповідальність за порушення еко логічного законодавства передбачена у главі 7 КпАП - "Адміністра тивні правопорушення в галузі охорони природи, викорис тання природних ресурсів, охорони пам'яток історії і куль тури", де визначені конкретні склади адміністративних правопорушень у цій галузі. Цивільна відповідальність за порушення екологічного законодавства й особливості її застосування передбачена Законом "Про охорону навколишнього природного се редовища”. Дисциплінарна відповідальність за невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків у сфері раціональ ного використання природних ресурсів і забезпечення охорони навколишнього середовища настає за нормами трудово го законодавства. Її підставою є вчинення працівником дис циплінарної провини в процесі здійснення трудових обо в'язків, що порушують екологічні вимоги і ті, що входять до його трудових функцій. Питання для самоконтролю
Список літератури та нормативних актів 1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. -№30. 2. Земельний кодекс України. Затверджений законом України 25 жовтня 2001 р. 3. Закон України " Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. Із змінами та доповненнями. 4. Закон України "Про плату за землю" від 19 вересня 1991 р. Із змінами та доповненнями. 5. Закон України "Про Червону книгу України" від 7 лютого 2002 р. 6. Правознавство: Підручник /За редакцією В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком інтер, 2002.
|
6.Правознавство: Підручник / За редакцією В.В.Копєйчикова. - К., Юрінком Інтер, 2002.
Немає коментарів:
Дописати коментар